... Як нині живе людина?

Якою філософією?

Звісно, мова не стосується професійних сфер.

Чи моральна грань теперішнього життя прагне виправдання добра?

На цьому запитанні я беру паузу…

І згадую Харків...

І бачу його вулиці, як пальці власних рук.

За вулицями – обличча людей. Вони не засмучені.

І серед людей – ми.

Ось і ми з нею йдемо. Йдемо Пушкінською. Дерева нахилились. Вони слухають нас.

– Ти відчуваєш, – запитую я її, – любовну силу? Енергію, – ухмиляюсь я криво, – до затьмарення розуму?

– Оригінально! – зупиняється вона, обіймає мене і цілує.

Перехожі уповільнюють ходу. Якесь авто подає сигнал. За вікном трамвая бачу веселі посмішки. І вагоновожата дзеленчить нам…

І звеличується душа… І виходимо на площу...

Я бачу, здається мені, увесь світ. Світ добра…

Вулиця, люди, трамваї, машини, дерева вбачаються в доброму сяйві... І здається бачене панорамою, епічною.

І ми дивимося у небо, разом. Там пливуть хмари, розкошлані. І усміхаються нам своїми вітрилами небесними. Вони спливають, бавлячись харківським вітром, за обрій...

https://youtu.be/8aSswqbFjqI?si=tGwY7MS1OF-zWJ-r

----------------------------------------------------------------------

Із книги: "Голос її вітру"

Більше - онлайн:

https://booknet.ua/apalkov-oleksandr-u10604644

--------------------------------------------------------------------

(колаж до твору А. Леонтьєва)