Рецензія на книгу Ірини Бібік «Артем і Глечик часу: Код Характерника»

Книга: https://booknet.ua/reader/artem-glechik-chasu-kod-xarakternika

Прочитано в рамках марафону «Від автора до автора» https://booknet.ua/blogs/post/428107

Гумористичне фентезі для підлітків «Артем і Глечик часу: Код Характерника» розповідає про пригоди дев'ятикласника Артема, який на початку розповіді хоче бути крутим блогером, живе в цифровому світі, дещо зверхньо ставиться до оточуючих і вважає, що в історії (тим більше, рідного краю) немає нічого цікавого.

Під час екскурсії до історичного музею Артем зухвало поводиться, показує, наскільки нудною йому здається старовина… але, торкнувшись глечика, потрапляє в інший, магічний світ і проходить квести, кожен з яких відкриває йому, в чому він неправий, і вчить цінувати дружбу, взаємодопомогу, родину і минуле. А з розповідей козака-характерника бачить, що історія це не параграфи і нудні дати, а людські життя, боротьба за свободу… і трохи магії.

Дуже практично, що в кінці розділу подано глосарій, адже не всі прислів'я чи діалектні слова можуть бути знайомими читачу (особливо, якщо за книгу береться людина, яка до того не дуже любила читання).

Як і в відгуку, хочу відмітити гумор) Книгу можна просто на цитати розбирати))

«десь між п"ятнадцятим століттям і обідом у шкільній їдальні» - фраза просто зробила мій вечір)))

А «дрібненько, як сльози колишнього» це взагалі стало моє улюблене. Треба запам'ятати!

Мені сподобалось, як пані Ягінська показала Артему, скільки поганого він сказав іншим людям, навіть незнайомим, просто так, заради хайпу чи для розваги. Над цим досить часто не задумуються навіть дорослі люди, просто так критикуючи когось в соцмережах за зовнішність, фото чи захоплення.

Актуально і те, що багато людей (зокрема підлітків) не знають свого роду. Хоча тут я посперечалася б, чи це тільки провина сучасного способу життя і захоплення гаджетами, чи все ж корінь в радянському минулому, коли цілі сім"ї стиралися, а ті, хто вижив, боялися розповісти нащадкам зайве.

Також хочу відмітити, як органічно зливається давня міфологія (характерники, водяники, чарівні зілля) з небезпеками сучасного світу (русалка і Тінь, які спокушають Артема «славою» в майбутньому).

Історія характерника і Ярини Ягінської  нагадує розповсюджену в азіатських країнах легенду про ткалю і пастуха, які бачаться тільки раз на рік. І оригінальний хід - те, як старовинна історія вплітається в сучасність.

Невеличкий мінус (про що я і у відгуку сказала) що ролі чоловічих і жіночих персонажів подані дещо в традиційному ключі, хоча в українській історії жінки-воїни також були. Я б не сказала, що це значний недолік книги – просто ідея на майбутнє. Історія Холодного Яру на початку ХХ століття, до речі, багата на випадки, коли «отаманшами» ставали жінки. Та й самі місця кінематографічні і варті зображення в художній літературі.

Дякую автору за цікаву історію!)