Теж мені султан Сулейман!

— Ти в курсі, що це незаконно?! — нарешті я перевела погляд на Дороніна, який, здавалося, був настільки собою задоволений, що от-от замовить пам’ятник на свою честь.
— Що саме? — ніби й справді не знаючи, про що йдеться, він знизав плечима.

Нахаба!

— Те, що ти підсунув мені інший контракт! — гаркнула я, не дбаючи про пристойність і субординацію. Для цього вже було запізно.

Олег грайливо усміхнувся, ніби ми обговорювали дитячі пустощі, а не моє найближче майбутнє. Але найнеприємніше в усій цій ситуації було те, що навіть зараз цей чоловік якимось магічним чином перекривав мою злість своєю спокусливою харизмою! Я злилася на нього і в пориві злості хотіла накинутися й впитися в його спину кігтями, а в його губи — своїми губами, як і кілька днів тому. З тією різницею, що стіл під нами буде не мій кухонний, а його робочий.

Чортів сексуальний самець! Не піддамся!

— І що тут незаконного? Людмила надала тобі можливість його прочитати. Я так розумію, ти цю можливість добровільно проігнорувала… — цей красномовний погляд зухвало підколював мене і водночас безсоромно пожирав очима. Здається, про стіл думала не лише я.

Ніякого столу, Ліля! Взагалі нічого!!!

Я струснула головою, намагаючись розвіяти те марення, яке накочувалося на мене щоразу, коли Доронін опинявся ближче ніж за метр, і раптом серйозно й спокійно запитала, вирішивши спробувати іншу тактику:
— Навіщо ти це робиш?

Олег на секунду відвів погляд у далечінь, глибоко зітхнув, а потім знову спрямував його на мене і став не менш серйозним, ніж я. Тільки ще й чортівськи впевненим.

— Тому що я збираюся з тобою одружитися, Ліля. А тому я просто не можу дозволити собі, щоб ти працювала в іншому місці і щоб тебе мацали очима всі, кому не лінь. Тож обирай: або ти працюєш у мене, або не працюєш взагалі. Ніде.

Від цієї нахабної самовпевненості й мого власного обурення у мене перехопило подих. Нова тактика була послана до біса.

Він при своєму розумі? У цей горіховий еспресо йому щось підмішують? Він одержимий маніяк?

— Яке ще одружитися?! — нестямно пропищала я, намагаючись, щоб голос звучав твердо й загрозливо, але він тремтів і не слухався. — Я тільки вранці стала твоєю дівчиною! — навіщось ляпнула я, маючи на увазі зовсім не те, що сказала.

— О, то ти згодна бути моєю дівчиною? Чудово! Це значно все спрощує, — радісно й переможно вигукнув Олег, і на його обличчі засяяв непідробний тріумф.

— Ні! — від небувалого подиву я аж грюкнула кулаком по столу. — Ні на що я не згодна! Я не буду ні твоєю дружиною, ні твоєю дівчиною, ні навіть асистенткою! Зрозуміло?!

Мене трусило від емоцій, а цьому самцю хоч би що. Сидить, відкинувшись на спинку крісла, і хитро дивиться, ніби я недоумкувата мишка, яка відчайдушно намагається вирватися з кігтів кота. Ніби він уже переміг, а моя згода — це лише питання часу.

Ненавиджу!

Я голосно й часто дихала, чекаючи, що він відповість цього разу.

Нарешті Доронін підвівся. Повільно обійшов стіл. Став за моєю спиною і нахилився до мого обличчя. У ніздрі одразу вдарив його приємний збудливий запах, а за секунду я відчула його гаряче дихання біля свого вуха:

— Будеш, Ліля, — прохрипів він, змушуючи моє тіло миттєво прокинутися і згадати все, що воно відчувало поруч із ним. — Адже ми з тобою обоє чудово розуміємо, що те, що було між нами — це не просто класний секс.

— А що? — ледь чутно промовила я, намагаючись впоратися зі зрадливим тілом, яке тягнулося до чоловіка, що стояв позаду мене.

— Це залежність… — низько прошепотів Олег, торкаючись мого вуха своїми губами.

Від цього невинного дотику всередині мене все вистрілило гарячим (зрадливим!) збудженням.

Я знала, що Доронін абсолютно правий. Коли наші тіла з’єднувалися, світ зупинявся, а найменший дотик проникав так глибоко, що можна було зійти з розуму від солодкого і божевільного задоволення.

Але…

Я не збиралася здаватися так швидко і підкорятися цьому самцю лише тому, що він цього хоче! Теж мені султан Сулейман!

У мене була власна думка! У мене були принципи!
Йому не подобається — його проблеми!