Вітаю!

Запрошую до оновлення!

✨✨✨

Машина рушає з місця, і чоловік раптом порушує тишу.

— Віто, які у вас плани на завтра?

Набираю повні легені повітря і, видихнувши його, тихо кидаю:

— Я вже боюся планувати. Досить, що я вже сьогодні напланувала.

— Віто, ви вибачте. Але й постарайтеся зрозуміти мене. Після вчора мені важко довіряти людям. Адже я довіряю найцінніше та найдорожче, що у мене є.

— Все добре, Романе Павловичу, — тихо кидаю на його слова.

Частково розумію чоловіка, бо якби так з моєю дитиною вчинили, то точно був би самосуд. І точно ніяких няньок після цього б не було. Але мене цікавить іще одна деталь, і про неї не можу не запитати.

— Романе Павловичу, це, звісно, не моя справа, але де мати Евелінки? Вона мала б бути поруч... Бо мама — це та, хто найбільше потрібен дитині, та й та, котра буде найбільше любити...

— Не у нашому випадку, Віто, — видихає чоловік. — З матір’ю доньки ми розлучилися понад рік тому, і за цей час вона жодного разу так і не прийшла до нас. У неї своє життя без нас.

Книга тут...

Приємних вражень!