Вітаю! 

Запрошую до нового розділу! 

✨✨✨

— Романе Павловичу, проводжати мене не потрібно. Я сама доберуся...

— Віто Андріївно, це навіть не обговорюється, — досить впевнено заявляю. — Я забрав вас з дому, тож відвезу назад. Я хочу переконатися, що у вас все добре. І, що ваш молодий чоловік не чатує на вас десь під під’їздом.

— Але в цьому немає потреби, Романе Павловичу, — заперечує вона. — Вам не варто хвилюватися...

— Віто, навіть не сперечайтеся, — наказую та із задньої кишені штанів дістаю підготовлений конверт із гонораром для дівчини й простягаю його їй. — А це візьміть, як маленьку компенсацію вашого витраченого часу сьогодні.

— Романе Павловичу, заберіть це. Чи ви хочете мене образити? Я залишилася не заради грошей...

— Віто, не сперечайтеся. Ви могли відпочити в цей час, — цілком серйозно нагадую. — Зрештою, я спроможний оплатити будь-які послуги.

Дівчина лиш фиркає і, оминувши мене, йде на вихід з будинку. Я наздогнав її у прихожій і, перегородивши дорогу, напружено прошу.

— Віто, годі! Ви ці кошти заробили... Я не звик, аби люди робили для мене щось просто так. Кожна праця повинна оплачуватися.

— Який абсурд, — шипить роздратовано вона. — Та ви можете вважати, як вам заманеться, а я не звикла брати кошти за те, що можна зробити просто так. І якщо не хочете мене справді образити, то просто почуйте.

Книга тут...

Приємних емоцій!