Вітаю, шановні читачі! Настала і моя черга приєднатися до збірки «Чорні первоцвіти».

 Ризиковане бажання, зов плоті, отрута серця. Це все про збірку дарк романів “Чорні первоцвіти” від Ольхи Елдер. І сьогодні я рада доєднатись зі своєю історією. А поки хочу нагадати, що з нами вже чудові автори та їхні цікаві книжки: 

❤ Крісті Ко та “Пристрасть червоної троянди”.

❤ Арія Щульц та “Міст забуття”

❤ Morwenna Moon та “Мій ідеальний хаос”

❤ Ольха Елдер та “Зруйнована гордість”

❤ Наталі Мельська та “Колискова для убивці”

❤ Говорить Страгхна та “Тихі люди: Тихі води”

❤ Віккі Грант та “Забуті під сонцем”

❤ Торі Роуз та “Смак оманливої волі”

❤ Оксана Соловій та “Ідеальне чудовисько”

❤ Ірина Саха та “Крок у безодню”

❤ Кі Цуне та “Полонянка байкера”

❤ Торія Ліра та “Княжна-троянда. Тавро пірата”

❤ Анна Лір та “Червоний”

❤ Магістр Анімарум та “Діагноз: Майстер. Психіатр. Опер. Шеф”

А скоро вас очікує продовження прогулянки нашим отруйним садом! Очікуйте ❤️

У наступні дні до нас ще приєднаються чудові та страшні історії. Кожен читач може вибрати щось цікавеньке на свій смак.

А поки що, хочу скористатися можливістю і натякнути, про що моя книга «Монастир Святої Бригіти».

Середньовічна Іспанія. Яскраве сонце та похмурий готичний монастир, у якому знаходять моторошний рукопис:

«...Дивні речі творилися в обителі років двісті тому. Якась молода черниця, яка нещодавно прийняла постриг, була викрита в перелюбі. Виявилося це не інакше, як вагітністю. Розпухлий живіт видав гріх нещасної. Грішниця, плачучи, валялася на кам'яній підлозі, в ногах настоятельки і візитатора – священника, який періодично навідувався у монастир і стежив за порядком. Черниці юрмилися біля стін, з переляком дивлячись на подругу, чиє тіло стало непристойно повним.

  - Хто схилив тебе до гріха? – таке було питання візитатора.

  Черниця мовчала, нестримні ридання трясли її плечі. Візитатор повторив запитання; гнів проривався у його голосі. Вона мовчала. Тоді, втративши терпіння, візитатор почав загрожувати грішниці жахливими тортурами, що чекають її не тільки на тому світі, але й тут, зараз, якщо вона не відкриє ім'я коханця. Вона мовчала.

  Монахиню потягли до підземелля. Таємний хід, нині вже забутий, поєднував підземелля з замком, що належав тодішньому сеньору. Коли монастирю загрожувала небезпека, черниці користувалися підземним ходом і рятувалися. Чи не цією дорогою проходив ночами таємничий коханець?

  Нещасну прикували до стіни ланцюгами. На шию одягли мідний нашийник, що спричиняв біль. А потім візитатор власноруч відшмагав грішницю батогом. Черниця кричала, благаючи про милосердя. Але милосердя не було ні до неї, ні до того життя, яке вона носила під серцем. Мабуть, дитина померла в утробі матері під батогом ката. Може, так було краще? У всякому разі, для немовляти, яке не народилося, закінчилися страждання, на які життя неминуче прирекло б його. Але черниця ще жила, і її мукам не було видно кінця.

  Батіг не вирвав зізнання з закривавлених губ грішниці. Тоді візитатор перейшов до більш дієвого способу. З маленького футляра з'явилася довга голка, з тих, які зазвичай використовують шевці: голка, яка може проколоти саму товсту шкіру. А у нещасної дівчини шкіра була тонка і ніжна!.. Коли вістря вп'ялося бідолашній під ніготь, вона не витримала болю.

  - Це був... диявол... – прошепотіла вона, втрачаючи свідомість...»