Вітаю!

Запрошую до оновлення одразу двох романів.

✨✨✨

— Віто Андріївно, я все розумію... Знаю, що ви маєте постійне місце праці, але я маю до вас пропозицію. — він на мить замовкає, а тоді надто відверто заглядає мені в очі. — При тім, що я реаліст, я все ж хотів би, аби ви погодилися на те, що я вам запропоную. Бо, можливо, трохи згодом я б узяв вас до себе на роботу на таку саму посаду з можливістю подальшого розвитку та кар’єрного зросту.

— Перепрошую, Романе Павловичу, ви про, що? — вислухавши чоловіка, спантеличено цікавлюся.

— Ой, пробачте. Я так розхвилювався, що забув вам сказати найголовніше. — він перехоплює подих та надто впевнено заявляє. — Віто Андріївно, я хотів би, аби ви зараз попрацювали нянею з моєю донькою...

Я від почутого в шоку. Справді, почути щось схоже аж ніяк не очікувала. Зрештою, яка з мене нянька? А дитина, ще й така, як Евеліна... Це ж яка відповідальність. Ні. Ні, і ще раз ні. Я боюся і, відповідно, не можу на це погодитися. Опускаю погляд і тихо висловлююся.

— Вибачте, Романе Павловичу, але я справді не можу погодитися на вашу пропозицію. Дитина, це неабияка відповідальність. А в мене досвіду немає, зрештою я маю роботу, яка займає ледь не весь день.

— Ким ви працюєте? — примружившись, питає чоловік.

— Менеджер з продажів, — відповідаю правдиво і одразу додаю. — Я на цій посаді недавно, але вона мені дуже подобається.

Повисає тиша. Напружена, дзвінка, яка лоскоче нерви, але я щиро сподіваюся, що чоловік зрозуміє мене і не буде тиснути.

— Віто, я готовий оплачувати вам щомісячно чотири ваших теперішніх оклади. Тільки погоджуйтеся.

Мама для донечки мільйонера тут...

♥️♥️♥️

Від думок відриває телефон. Це Матвій. Знімаю слухавку.

— Все готово, Леоне. Можете йти. Батьки спокійні, тож ні про, що не хвилюйся.

— Спасибі, Матвію. — тихо кидаю та кладу слухавку.

Погляд прикипає до моєї спонтанної нареченої, а мій голос звучить зірвано. Чомусь страшенно хвилююся. Ні, я не боюся, але мене дуже хвилює реакція батьків.

— Ну, що, готова, Має?

Дівчина у весільній сукні лише знизує плечима і, здається, без жодних емоцій кидає.

— Готова. Я постараюся підіграти правдоподібно. Тільки ти не перегинай. Не потрібно мене лапати, тиснути, і з поцілунками будь скромніше. Моє терпіння не зі сталі. Зрештою, не забувай, що ми чужі.

— Я тебе почув, Має. — холодно випалюю.

В проханнях дівчини здорова логіка, і в її проханнях немає нічого такого, на що я мав би ображатися. Зрештою, мені подобається, що навіть у такій ситуації вона чітко ставить межі між нами. Це заслуговує поваги.

Пропоную їй зігнуту у лікті руку і прошу.

— Ходімо.

Вона бере мене під руку, і я, видихнувши, веду її з кабінету власниці салону весільних суконь. Ще не можу повірити, що мені вдалося вирішити це, здається, нереально важке завдання. І я впорався. Якщо Еліна хотіла виставити мене на посміховисько, то в неї не вийшло. Я вирішу цю ситуацію, а от вона втратила мене назавжди. Не знаю, чи справді вона вагітна, чи в неї ігри такі, але тепер мене це не хвилює.

Випадкова наречена мільярдера тут...

Приємних вражень!