Кетта з такою цікавістю спостерігала, як Ліадайн готує разом з Демом, що це не приховалося від уваги Нейда.

— Жалкуєш? — тихий голос Нейда вирвав мене із полону ілюзій і гірких роздумів.

Я сердито зиркнула на нього. Він знову знущається? Але з подивом помітила, що в очах Нейда не було навіть тіні усмішки, а голос його звучав не зі звичною насмішкою, а зі співчуттям.

— Так, — відповіла так само тихо, щоб ні Дем, ні тим паче Ліадайн мене не почули. 

— Ще не пізно щось змінити.

— Є речі, які не зміниш, — я важко зітхнула й, допивши лікер, простягнула Нейду порожній келих — щоб налив ще. — Вона йому чужа.

Нейд подивився на Дема з Ліадайн — як вони разом готували, з захопленням обговорюючи якийсь рецепт, а потім знову повернувся до мене.

— А він так не вважає. 

— Мені байдуже, що він вважає, — прошипіла я, нахиляючись до Нейда. — Я поруч з ним почуваю провину. Я так не можу. Все. Досить. Я не хочу, щоб вони нас почули.

Читати: "Академія Мірравель. Назустріч таємницям" 

Запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨Інстаграм

✨ТікТок