Ілюзія присутності: Як працює підсвідомість Юнгі

Запах гіркого апельсина та прянощів. John Varvatos. Artisan. У третій главі ми бачимо, як Юнгі маніакально розпилює улюблений парфум Хосока по кімнаті та на одяг. Здавалося б, навіщо ятрити рани? Але з погляду психології, нюх — це найшвидший тригер для нашої пам'яті. Для Юнгі цей запах став своєрідним захисним механізмом. Його психіка, не в силах впоратися з абсолютною втратою, штучно створює ефект присутності. Поки в кімнаті пахне Хосоком, мозок може на секунду обманутися й повірити, що той просто вийшов на кухню заварити каву.

Але копнімо глибше, у ту саму Аніму Карла Юнга, про яку я згадувала наприкінці глави.

За Юнгом, Аніма — це провідник чоловіка до його власного несвідомого. Це та сама частина психіки, яка відповідає за ірраціональне, за глибокі почуття, інтуїцію та зв'язок із тим, що неможливо пояснити логікою.

Що ми бачимо в Юнгі? Зовні він намагається здаватися колючим і агресивним (згадайте його зрив на Чонгука в лікарні або холодний сарказм із Сокджином). Він заперечує віру в інші світи й заявляє, що «сам контролює своє життя». Але його Аніма, його внутрішнє чуття, вже веде його в темряву. Саме ця ірраціональна, зневірена частина його душі змушує його:

• - Чути незнайомий голос нізвідки
• - Добровільно сісти в лякаюче крісло «Темпуса» і дозволити прийняти собі невідомий препарат.

Юнгі зломлений, але саме ця зломленість робить його ідеальним кандидатом для проєкту. Його свідомість уже розколота горем, межі стерті, а отже, йому буде простіше прийняти неможливі правила гри в Мідленді.

Але ось у чому головне питання: чий це голос? Незнайомий, низький, такий, що пробирає до сирот... Юнгі відчайдушно шукає Хосока, але це точно не він. Невже це поклик когось іншого крізь час і простір? Як він узагалі пов'язаний із проєктом «Темпус» і чому саме його голос тепер лунає в голові Юнгі? Або все це — лише складна багаторівнева ілюзія травмованого розуму?