Нова глава "Дотику Пывночі"

Відьмак сів, схрестивши ноги. І розповів геть усе – і про минуле, і про теперішнє, і про майбутнє. Все що побачив і почув. Василина мовчала, беззвучно плакала, але тільки слухала і мовчала. Коли Фрін закінчив, на небі з’явилася пурпурова нитка світанку. Відьмака били дрижаки від пережитого знову. Від подарованих спогадів, яких він не просив, та за якимось дивом йому дали. І не просто дали – це подарунок Трибожця. Він не карає. Він дає можливість кожному робити вибір. А триматися світла, винищуючи темряву, завжди складно. А ще складніше, коли темряви у тобі майже по вінця. Тоді варто пошукати у закутках душі маленьку іскру світла. І розпалити полум’я. І знищити пітьму, залишаючи тінь. А це складно. Для багатьох – неможливо. І для тих, хто гасить останню іскру – Марнобожець відчиняє двері своєї хати – ти його бажаний гість, проходь, сідай за стіл, пригощайся. Там тобі наллють повний келих смутку, подадуть жаль та цілу тацю біди, а ще приготують з пихи, невігластва та жорстокості – найкращу страву. А на десерт принесуть заздрість і зневіру. Пригощайся. Всього вдосталь.


Візуал від ШІ.