На той момент, коли я закінчила зі сніданком, Віка знову подзвонила.

— Ну що? — нетерпляче вигукнула я.

— Нічого.

Е-е, стоп! Як це — нічого?

— У сенсі «нічого»?

— Це як «усе», тільки навпаки.

— Поясни нормально.

— У технічному департаменті немає жодного Леоніда!

Чудово…

— Дивно… Може, він представився іншим ім’ям? Або збрехав про департамент… — приглушено мовила я, відчуваючи, як холодок пробіг спиною.

— А ти, до речі, що йому про себе сказала?

— Збрехала… — неохоче зізналася я. — І про ім’я, і про посаду…

— М-да… Схоже, ви одне одного варті. Гаразд, Ліль, не переймайся завчасно. Його може й не бути в системі. Або я якось не так шукала…

— Ага…

— Краще розкажи, який він тобі?! — з хитруватим ентузіазмом запитала подруга, і я знову розслабилася, згадуючи ніч.

— Ох, Віка…

— Ну що «ох»?! Не томи! — засміялася подруга.

— Він був просто божественний…

КНИГА ТУТ