Все, що мені потрібно було зробити - це потрапити в будинок відомого олігарха під виглядом офіціантки і написати про нього викривальну статтю. Але в останній момент щось пішло не так.

До мене ходою хижака наближається господар будинку. Злиться!
Я цю злість відчуваю шкірою, і хоч ніколи не вважалася боягузкою, а боюся.
Напевно, це його вражаюча зовнішність винна. А ще той факт, що на ньому з одежі тільки труси.
- Послухайте, може Ви хоча б одягнетесь? - пищу, наче миша, намагаючись не дивитись униз.
- Я вдома, а ти крадійка. Вважаєш, що залишишся непокараною? - гримить він.
- Фактично, не така вже й крадійка, - намагаюся виправдатися, а у самої волоски на шкірі дибки.
- Відпрацьовуватимеш усе, що розбила!
- Що? Не буду!
- Ще й як будеш! Тепер ти моя, дівчинко!