Я зникла. І чесно — не була впевнена,що повернуся.

Друзі, дехто не помітив моєї відсутності, а дехто питав, чому я зникла і коли повернуся. І от я тут.

У мене було декілька причин зникнути з Букнету.

По-перше, з’явився новий проєкт, який потребував багато часу. Ми з Ксю Бадб і Джоанною Вейн написали спільну збірку, яка готується до друку. Я не могла писати одразу дві історії через брак енергії, часу й досвіду.

По-друге, «Помста» — обожнюваний мною роман. Я люблю своїх героїв. Паркер, Джессі, Кілліан та Флігер стали частиною мене. Як і будь-який письменник, я стикнулася з недооцінкою себе. Мені здавалося, що я паплюжу те, що люблю. Тому вирішила відкласти книгу на деякий час. І хочу зізнатися — це допомогло.

Я виросла в написанні й стала більш упевненою в собі. Зараз я створюю нову історію і, скажу чесно, вперше кайфую від того, що пишу. Слова ллються з мене водоспадом. Я навчилася краще розуміти своїх персонажів, чути їхні голоси, відчувати їхню мотивацію — і це добре впливає на написання.

Також я зросла в редагуванні тексту. Тепер мої речення легкі й зрозумілі, а структура тексту не кульгає. Звісно, мені ще є куди рости, і я радію цьому. Але тепер у мене є можливість вдосконалити свій твір — зробити його таким, щоб вам не хотілося від нього відірватися.

Я б прикріпила сюди фото, де я в парку п’ю улюблену каву, сонце лоскоче шкіру обличчя, а повітря наповнене весняними запахами. Але я пишу цей блог з телефону, і це просто неможливо. Нажаль.

Дякую всім, хто мене підтримував і підтримує. Тепер я буду тут постійно. Моя нова книжка «НЕ МОЯ ГРА» оновлюватиметься регулярно, і я старатимуся писати для вас цікаві блоги. А ще буду наполегливо працювати над редагуванням «ПОМСТИ», щоб якнайшвидше показати її вам.