Мій другий марафон, котрий мав бути першим)  

І знову всіх вітаю у своєму блозі!

Кажу відразу: мені справді поталанило, бо книги, які випало читати у марафоні дарк-романів, усі три виявилися цікавими, за що я вдячна долі й трішки Джульєтті Матикоті, яка організувала такий крутий двіж. Красно дякую, колего!  

Так склалося, що я почала викладати на «Букнеті» свою першу книгу, й відразу зачепилася за два марафони. Та про марафон Book-Connect Ріни Март я вже писала, а зараз – про другий, який насправді мав бути першим.

Це я про марафон дарк-романів, якщо що...

Ще раз переконалася в тому, що такі марафони – це передусім безцінний досвід спілкування з людьми, це чудові книги, на які, можливо, у звичайному ритмі життя я б не звернула уваги, бо просто на все бракує часу. Це, зрештою, ті позитивні емоції, яких нам усім зараз так не вистачає...

Отже, всі ми молодці...  

Похвалила?! А тепер до книг, які мені випало читати. Їх, як і у колег, які брали участь у цьому марафоні, три. Тепер починаю... .

Марія Михалко, «АНАТОМІЯ РОЗЛУКИ»

Першою мені випало читати саме «Анатомію розлуки»... До речі, дуже цікаве й вдале порівняння у назві книги. Щойно занурилась у перші сторінки, як згадала те, що знала завжди: розлука не лікує, вона тільки відкладає зустріч із минулим.

А перше кохання, воно не зникає — воно лише змінює обличчя й повертається тоді, коли найменше чекаєш. Але вже коли повертається, вимагатиме спокутувати всі гріхи.

Ця історія, де героїня раптово зустрічає того, кому колись належало її серце, чіпляє так, що потім згадуєш своє перше кохання. Бо він був для неї колись цілим світом, а потім... за законами жанру зламав їй серце. І тепер він — її начальник.

Уявляєте, як це? Щодня бачити людину, яка була твоїм болем і твоєю пристрастю водночас.

Авторка дуже тонко показує, як минуле не відпускає. Ти думаєш, що вже все пережила, що рани загоїлися, а тут — одна зустріч, і все повертається. І головна героїня мусить вирішити: чи можна пробачити, чи варто дати другий шанс, чи краще захистити себе й не відкривати старі двері.

Назар — харизматичний, небезпечний, такий, що від нього важко відвести очі. І водночас у ньому є щось, що змушує насторожитися. Це не просто романтична історія, це ще й про залежність, про те, як легко можна знову втратити себе, якщо піддатися почуттям.

Сподобалося, що текст ніби «малює» перед тобою фільм, і цей фільм занурює не тільки в книжку, а й у власне життя, змушуючи задуматися: чи справді ми здатні відпустити перше кохання, чи воно завжди знайде спосіб повернутися й нагадати про себе. І головне: чи готові ми зустрітися з ним лицем до лиця...

Тож рекомендую...

P.S.: і трішки вредності. Тексту бракує бодай легенького причісування редакторською рукою))

Торія Ліра, «КНЯЖНА-ТРОЯНДА. ТАВРО ПІРАТА»

Якщо суб’єктивно, то ця історія сподобалась мені найбільше. Причому з перших рядків я почала співчувати хлопцеві, закоханому у княжну, а її батька хотілось просто прибити. Ну як? Як так можна ставитись до рідної доньки?!

Але... Її батько — князь, уособлення влади й традиційної сили. Він суворий, прагматичний, і для нього честь роду й політичні угоди важливіші за особисті почуття доньки. Саме його рішення й політика стають тим тлом, яке штовхає Агату в небезпечну угоду. Він не жорстокий у дрібницях, але холодний у великому: його любов до доньки проявляється через прагнення зберегти рід і владу, а не через ніжність. Це робить його постать величною, але водночас відчуженою — він більше князь, ніж батько.

Усе це зрозуміло, проте доводи розуму, що у той час жили за іншими законами, розбивалися об емоції, які дарувало прочитання. Тож відразу кажу авторці: дякую за такий крутий дарк-роман!

Тільки уявімо на мить: море, свобода, небезпека. Він іде проти правил, проти світу, який його зрадив, і обирає шлях пірата. Але це не лише про грабунок чи владу — це про одержимість, про жагу до життя, яке не вкладається в рамки. І саме ця одержимість приводить його до княжни Агати Київської. Вона — благородна, сильна, але змушена вчинити саме так... І ось тут починається справжня драма: її свобода стає його здобиччю.

Він не прагне золота чи викупу — він прагне її. Його каюта перетворюється на клітку, де розкіш змішується з полоном. І найцікавіше — він хоче, щоб вона розцвітала поруч із ним, навіть якщо для цього доведеться зламати її волю.

Це не легка романтика, це дарк-роман у чистому вигляді: поцілунки як тавро, пристрасть як кайдани. І водночас — це історія про те, що найбільша небезпека приходить не ззовні, а зсередини. Він — пірат, але його найбільша здобич не золото, а серце княжни.

Не знаю коли, але обов’язково дочитаю)) Щиро плюсую і раджу всім, хто любить гострі емоції...  

Єва Сова, «ВОРОГ МІЙ»

Ще одна історія, яка відразу занурює в напругу й емоції. Ну от як так? Стільки років готувалася помститися — і вбила не того... Замість ворога загинув його молодший брат, а той самий ворог, полонивши головну героїню, замість того, щоб убити, вирішив узяти її за дружину...

Вона ж його ненавидить! Так він це знає і теж не горить великою любов’ю до неї... Уже з цих рядків розумієш, що твір захопить твою увагу й не відпустить до кінця.

От чесно, пані Джульєтто Матикото, дякую вам за те, що розмістили авторів з книжками саме так. Я зазвичай не вмію писати багато позитиву, але тут все так і є. Ця книжка теж цікава. І від неї теж неможливо відірватися. А що все дуже неоднозначно і складно, то на те ж вона й дарк-роман.

Тобто це історія про двох ворогів, між якими — кров, давня війна й правда, якої краще не знати. Вона — з роду Воїнів-Хранителів. Він — хижак, який ніколи не пробачає. І все ж між ними виникає щось інше, небезпечне й заборонене.

Авторка майстерно вибудовує атмосферу темного фентезі: криваві бої (хоча ось тут моя маленька ложка дьогтю: бої мені були нецікавими, мабуть, то просто не моє), давні таємниці, магія й пристрасть, що народжується з ненависті. Це роман про те, як помста може обернутися коханням, а ворог — стати тим, хто змінює твою долю.

Хто вирішить прочитати, отримає масу емоцій, тож теж раджу))  

P.S.: легке редагування пішло б тільки на користь, але я розумію, що на це зараз може не бути ні часу, ні сил, тож не зважайте на моє бурчання...

Що я винесла з цього марафону для себе? Повторю те, що вже написала у звіті з попереднього марафону: мені справді сподобався цей інструмент знайомства з книгами колег і я однозначно ще братиму участь у таких заходах, бо вони стимулюють читати книги колег навіть тоді, коли катастрофічно немає часу ні на що.

Тож ще раз дякую пані Джульєті Матикоті, яка велика молодець, що розворушила ліниву мене й долучила до такого крутого марафону)))

***

Як і інші колеги, додаю список усіх учасників (якщо що, то я його забрала в організаторки), що брали участь у марафоні, й дякую всім за таку теплу компанію))

1. Джул’єта Матикота – Таємниця Скарлет
2. Настя ДЖан – Між Свободою і втратою
3. Віккі Грант – Дикий небезпечний хижак 
4. Ірина Бібік – Тіні забутих образ на межі кохання
5. Лія Лореляйн – Чорна Марія 
6. Марія Михалко – Анатомія розлуки 
7. Торія Ліра – Княжна-троянда. Тавро пірата
8. Єва Сова – Ворог мій
9. Оксана Соловій – Ідеальне чудовисько
10. Ася Рей – Донька бурі
11. Марі Піктор Сомніанс – Впусти мене у своє серце
12. Ньюбі Райтер – Сповідь (не)святого Валентина
13. Микола Кіт – Ф.А.К.
14. Ірина Звонок – Монастир Святої Бригіти
15. Анастасія Коулд – Капкан для метелика
16. Владислав Гришкевич – Індіанець Джо
17. Лія Лісова – Моє особисте пекло
18. Ана Харві - Криваве полотно 
19. Поліна Волкова - Золото та попіл