Останнім часом активно створюю ілюстрації до моєї книги, тому хочу поділитися ними й тут.

Вибирають новий маршрут на кухні в Морган. А от що вони разом на кухні Морган роблять з самого ранку та ще й у піжамах — читайте у книзі. ;)

Ітан зазирнув через плече і кивнув, погоджуючись з моїм вибором.

— Нормальний варіант. До того ж на шляху є одна занедбана планета — Неріт-5. Раніше там була наукова база.

Я підняла погляд від екрану.

— І чого її покинули?

Я й сама вже знала відповідь на такі питання — просто так планети не залишають.

— Поганий клімат — різкі перепади денної та нічної температури, — пояснив Ітан. — Багато отруйних рослин. Вода зі шкідливими для людей домішками — тож для колонізації планета не годиться.

— А навіщо на ній тоді побудували наукову базу? — я здивувалась.

Ітан знизав плечима і зробив ковток кави.

— Вивчали отруйні рослини. Деякі отруйні речовини, змішуючись з іншими або змінюючи стан, змінюють і свої властивості. Що було отрутою — могло стати ліками.

Морган у захваті від місцевих рослинок. :)

Ітан зупинився біля одного з кущів з темно-фіолетовим листям і кивнув у його бік.

— Це одна з тих, що мені потрібна.

Я присіла поряд, роздивляючись рослину. Листя було тонким, майже прозорим по краях, з темними прожилками, а біля основи виднілися дрібні шипи.

— Гарна, — пробурмотіла я, вже простягаючи до рослини руку.

— Не чіпай, — різко зупинив мене Ітан. — Взагалі, нічого тут голими руками не чіпай. І не зривай листочки та квіточки. Все, що тут росте, тією чи іншою мірою отруйне.

Я відразу прибрала руку.

— Добре, вмовив.

Морган така неслухняна)))

Я піднялася і пройшла трохи далі. Раптом я помітила рослину з тонкими, майже прозорими пелюстками, які переливались на світлі, немов скло. Вона мала настільки тендітний і красивий вигляд, що я мимоволі завмерла.

— Навіть не думай, Морган, — сказав Ітан, кинувши швидкий погляд в мій бік.

— Я тільки хотіла подивитися, — буркнула я.

— Ось і дивись. Здалеку.

Провал якийсь сумнівний, але ж там внизу скарби! А ви б полізли? ;)

Перед нами були руїни. Не просто занедбані будівлі, а саме зруйновані — провали, конструкції, що обвалилися, перекошені металеві каркаси, що стирчали із землі, наче кістки. У центрі зяяла темна вирва — той самий провал, через який, за словами Ітана, можна було потрапити всередину.

Я схрестила руки на грудях, розглядаючи все це з очевидним сумнівом.

— І ми туди поліземо? Ітане, ти серйозно? 

— А навіщо, по-твоєму, ми сюди йшли? — спокійно обізвався він, уже дістаючи спорядження.

Я тихо видихнула, відчуваючи, як усередині здіймається неприємне відчуття. Все в мені говорило, що це погана ідея. Але Ітан мав упевнений вигляд, ніби вже сотню разів бував у подібних місцях, і це трохи заспокоювало.

Вибралися, набрали купу всього, а тут... сюрприз.

Коли я вибралася нагору і, важко дихаючи, перевалилася через край, то побачила те, чого зовсім не очікувала. За кілька метрів від провалу стояли двоє — чоловік і жінка, на вигляд приблизно нашого віку. Вони дивилися на нас з однаковими, неприємно хитрими посмішками, і в їхніх позах було щось надто впевнене, надто спокійне для випадкової зустрічі на такій планеті.

Я повільно випросталась, відчуваючи, як усередині все стислося.

— Ну ось ви і вилізли, — ліниво сказав чоловік, переглянувшись з жінкою.

Ітан вибрався слідом за мною, і як тільки його погляд упав на цю пару, він тихо, але сердито вилаявся крізь зуби. У його голосі було стільки роздратування, що в мене всередині все остаточно похололо — це були не випадкові люди, і точно не ті, кого він радий бачити.

Чоловік зробив крок уперед, так само неприємно посміхаючись.

— Давно не бачились, Ітане. Познайомиш зі своєю новою подружкою?

Еван Роу і Клер Пак — найманці корпорації, тепер головна проблема Морган та Ітана. А от чому вони їх переслідують — читайте в новому розділі.

Тікають від переслідувачів. Яка ж гарна інопланетна природа! А часу помилуватися немає.

Я майже нічого не бачила перед собою, окрім однієї цілі — корабель. Аби тільки добігти. Аби тільки встигнути. У голові не залишилося ні думок, ні сумнівів, лише панічне, тваринне бажання вижити. Ноги почали підкошуватись швидше, ніж я очікувала, дихання збилося, в грудях пекло, а кожен вдих давався із зусиллям. Я вже не бігла — я буквально вичавлювала останні сили, чіпляючись за відчайдушне бажання вижити.

Встигли втекти від переслідувачів.

— Вибач, що втягнув тебе в це, — тихо сказав Ітан.

Я відповіла не одразу. Декілька секунд просто сиділа, слухаючи власне дихання, відчуваючи, як серце поступово повертається до нормального ритму. А потім, не розплющуючи очей, запитала:

— Хто вони? Як на мене вийшли? Це люди Райана?

Я почула, як Ітан важко зітхнув, і від цього звуку всередині знову неприємно стиснулося.

— Все набагато гірше, Морган. Еван Роу та Клер Пак — найманці корпорації.

Я розплющила очі і повернула голову до Ітана.

— Який корпорації?

— «Гіпер», звичайно ж.

Читати: "Мапа забутих маршрутів".

Мої соцмережі з візуалом: Інстаграм і ТікТок.

P.S. якщо комусь треба — з радістю підпишуся в соцмережах взаємно. Тут теж. :)