"Крізь матову напівпрозору ширму він побачив її.

Майя стояла спиною до нього. Вода стікала по її плечах, окреслюючи витончений вигин хребта. Він бачив, як вона закинула голову, підставляючи обличчя під струмені, і як її руки — зазвичай такі впевнені, що стискали рукоять пістолета — зараз повільно ковзали по тілу, змиваючи бруд і приниження останньої години.

У цій парі її силует здавався маревом, але його пам'ять була куди чіткішою за цей пластик.

Долоні Слави мимоволі стиснулися. Він досі відчував під пальцями оксамит її шкіри на внутрішній стороні стегон. Відчував, як вона здригалася від його поштовхів, як її дихання збивалося, перетворюючись на хрипкий стогін.

Його кинуло в жар, що був куди сильнішим за пару в кімнаті. Хочеться було зірвати цю кляту ширму, зайти до неї, притиснути її спиною до холодного кахлю і нагадати, що вони все ще живі. Що попри весь цей бруд, вони відчувають одне одного.

Він зробив крок, і його тінь лягла на пластик. Майя на мить завмерла під водою, наче відчула його присутність, але не обернулася.

Слава заплющив очі, намагаючись втихомирити пульс, що бив у скронях.

«Не зараз. Вона не витримає ще одного шторму прямо зараз», — промайнуло в голові.

Він бачив її вразливість крізь цей силует — те, як вона на мить обхопила себе руками, наче намагаючись зібрати розбите життя докупи. Вона була майором Коваль, але зараз вона була просто жінкою, чий світ згорів."

Як ви гадаєте, що переможе: залізний самоконтроль Слави чи відчайдушна потреба Майї відчути себе живою?

Ця сцена — лише початок великої гри, де на кону не тільки життя, а й серця.

Історія про тих, хто вижив там, де інші здалися. «Обіцянка НЕБА» сьогодні статуватиме на Букнеті! Додавайте в бібліотеку, щоб не пропустити наступний "шторм".