— Ваша Високосте, прошу, — Клайм указує на розчинені дверцята, та не встигає Аріст зробити і кроку, як тишу прорізає відчайдушний крик.
— Ні! Не смійте! Не чіпайте його!
З бічних дверей маєтку, задихаючись, вибігає Марата. Її руде волосся розпатлане, а в очах застиг справжній жах. Вона мчить прямо на озброєних людей.
— Марато, назад! — кричу я, але вона мене не чує.
Із криком люті та болю дівчина кидається на найближчих до Аріста стражників. Її маленькі кулаки градом обсипаються на їхні сталеві нагрудники. Глухі удари об метал здаються протиприродними в цій тиші. Один із вартових, нахмурившись, уже заносить руку, щоб грубо відштовхнути дівчину, і в цей момент я встигаю перехопити її.
Аріст намагається чинити опір, але йому грубо заламують руки за спину. Невідомо звідки з’являється мотузка, принца міцно зв’язують і заштовхують у карету.
Обхоплюю Марату за талію, буквально відриваючи від землі. Вона б’ється в моїх руках, вигинаючись усім тілом, і продовжує тягнутися до карети, за якою вже зник силует принца.