Вчора був рівно рік відтоді, як я дізналася про Букнет і зареєструвалася там як автор. Це було спонтанне рішення, але я залишилася задоволена результатом, бо ще в дитинстві мріяла стати письменницею, хоча тоді з мене сміялися і казали: «Куди тобі до письменниці», і я здалася на багато років, поки не отримала свій знак — пиши.

І я почала просто писати, без мрії і без чітких планів, з єдиним бажанням, щоб читач одного дня знайшов саме свою книгу, адже я з тих людей, які навіть у прочитаному бачать знак і намагаються зрозуміти, чому ця книга потрапила до рук саме зараз, і чому саме в цей момент з’являється бажання написати власний текст.

Сьогодні я пишу ці слова, бо хочу подякувати всім, хто був поруч зі мною на цьому шляху, і почати хочу з чоловіка, який терпляче закриває очі на моє хобі, хоча воно забирає чимало часу, далі — моїм племінницям, Елеонорі та Софочці, адже саме вони стали моїм натхненням: історія «Марічка у казковому світі» народилася для Елеонори, а «Пінгвіненя Луї в гостях у Соломії» — для Софочки, і в кожній із них є частинка моєї любові до них.

Окремо хочу подякувати мамі, яка сьогодні є моїм найвідданішим читачем, навіть якщо в дитинстві все складалося трохи інакше, але це вже частина минулого, на якій не хочеться затримуватися.

Дякую і вам, автори, за вашу підтримку, за підписки і теплі слова, які в потрібний момент знову нагадують мені: пиши.

Дякую читачам, які вже читали і ще читатимуть, бо кожен новий перегляд для мене — це не просто цифра, а підтвердження того, що я рухаюся у правильному напрямку.

І наостанок я хочу подякувати собі за те, що знайшла в собі сили помічати не лише натхнення, яке прилітає легко і світло, мов пташка до саду, радуючи своїм співом, а й те інше натхнення, яке приходить важко, ніби втомлена тінь, від якої хочеться сховатися під ковдрою, але попри це я продовжую писати.

Сьогодні моє натхнення прийшло до мене не як пташка, а як Мована Крилата — персонаж із казки про любов до слова, мови і тихе диво, що живе у серці дитини. У казці «Мована Крилата» дівчинка Яринка зустрічає цю загадкову постать і дізнається про Країну Мови — місце, де живуть усі слова, які колись були сказані з любов’ю, але деякі з них потьмяніли і потребують допомоги, щоб знову засяяти.

Друга історія вже з’явилася на платформі, і це «Мована Крилата і як «дякую» засяяло у небі» — казка, в якій маленька Злата вчиться помічати добро навколо, проживає теплі спогади про родинну турботу і відкриває для себе важливість простого слова «дякую», яке, сказане від щирого серця, здатне знову запалювати зорі.

Нехай кожен із нас не соромиться бути собою і водночас не забуває про прості, але важливі слова, які зігрівають інших.

Мої вітання і гарного всім дня, і нехай казка живе у серці кожного з нас!