Примітка: я — починаюча авторка, і цей блог для мене як щоденник. Тут про книги, життя і те, що зазвичай залишається «за кадром».

19:00 — початок зміни. Я перев’язую волосся, вдягаю форму і на кілька секунд завмираю перед дзеркалом. Не тому, що хвилююсь — швидше налаштовуюсь. Бо попереду ніч.

Я працюю офіціанткою в кабаре. І це зовсім не так, як у фільмах. Тут більше спостережень, ніж глянцю.

Перші години проходять спокійніше: замовлення, посмішки, знайомі обличчя колег. Але вже після 22:00 зал оживає. Музика стає гучнішою, люди — відвертішими, а історії — дивнішими.

Я ношу напої, ловлю погляди, слухаю уривки чужих розмов. Іноді здається, що я випадково підслуховую чужі життя.

— “Я не повинен був їй цього казати…”
— “Сьогодні останній раз, обіцяю…”
— “Ти навіть не уявляєш, ким я працюю насправді…”

І я думаю: ось він, матеріал для книги.

Десь близько першої ночі ноги починають втомлюватись, але мозок — навпаки, оживає. Я ловлю себе на тому, що вигадую сюжети прямо між замовленнями. Іноді записую щось у нотатки, стоячи десь у кутку на хвилину.

Найдивніше — це люди. Вдень вони, напевно, зовсім інші. А тут, вночі, стають чеснішими. Або просто менш обережними.

04:30 — останні замовлення. Всі вже трохи втомлені, але ніхто не хоче це визнавати. Ще трохи і ми зачинемось.

05:30 — я виходжу на вулицю. Тиша після музики завжди оглушлива. І в цей момент у мене з’являється відчуття, що я прожила ще одну маленьку історію.

І, можливо, не одну.

Я тільки починаю писати. Але вже знаю: половина моїх майбутніх книг народиться саме тут — між підносами, нічними розмовами і чужими таємницями.