Вітаю. Безплатна книга “Її, мій викладач” наближається до фіналу. Залишилося кілька глав. А якщо досі не почали її читати — саме час. Я не одразу поставлю ціну по завершенню, але, ймовірно, це станеться пізніше. Ви точно встигнете дочитати.

А що далі? Це питання кілька днів не дає спокою. Я запитала себе: “Може, не ставити крапку в цій історії?” Це могла б бути непогана дилогія. І якраз сьогодні навіть міркувала, які теми в другій книзі можна розкрити та як закрутити сюжет. Або ж я таки нарешті дам спокій героям, яких і в першій книзі непогано розсколихало. Така от дилема. Пишіть у коментарях або в соціальних мережах, що б ви почитали — легку романтичну історію чи пригодницький екшен?

Уривок

Я впізнаю голос і напруга спадає з плечей .

— Романе… — наосліп йду до чоловіка, і світло з вулиці поступово відкриває його обличчя. — Мене зачинили. Я думала, що доведеться провести тут ніч, оскільки…

Враз втрачаю контроль над емоціями. Замість того, щоб пояснити, як опинилася зачинена на горищі, ковтаю важке повітря. У горлі набрякає, очі печуть.

— Не дарма я запідозрив неладне, — каже Роман і притискає мене до себе.

Я згинаю руки, міцно стискаючи стан чоловіка. Щока притискається до міцного плеча. Пальцями стискаю тканину шкіряної куртки на спині Романа. Ніщо в цілому світі зараз не змусить відпустити виваженого чоловіка, який так вчасно прийшов на допомогу.

— Алісо, хто це з тобою зробив? — запитує він, коли стікає хвилина розміром у вічність. — Ти постраждала?

Я зазираю в очі навпроти. Пам’ятаю, що вони карі, але зараз здаються значно темнішими, більш виразними.

— Ні, але… Це зараз не важливо, — струшую головою. — Мені вдалося з’ясувати, що в будинку переховувався хлопець Діани. Через нього Размік у реанімації!

— Головне, що ти привела нас сюди, на дачу, і тепер слідство покаже, хто винуватий. Та воно того не вартувало б, якби з тобою щось сталося.

— Усе обійшлося, — судомно киваю, заспокоюючи і викладача, і себе. — Просто забери мене звідси.

Спокійного вечора, рідненькі

Ваша Кейт❤️