Продовження відьми з дзеркала вже чекає на вас☕♥️

Заручниця скла: Магія темного кохання Нові глави вже закинула)) Кому сумно в цей суботній ранок, запрошую завітати до веселої відьмочки. Вона точно зможе викликати у вас усмішку!♥️☺️ Вже половина історії опублікована, скоро дізнаємося, чи витягнуть її з того бісового дзеркала☺️

— Відтоді, як почав тебе чути, я жодного разу не відчув самотності. І мені зовсім не хочеться нікого сюди запрошувати. Навіть папугу — ти краща йому заміна! — сказав він і голосно зареготав.

​— Ти нестерпний, Фоксе! — ображено промовила я, складаючи руки на грудях. 

​— Ну, не ображайся, — він нарешті заспокоївся. — Мені справді подобається з тобою розмовляти. Вперше в мене таке з жінкою... Мабуть, тому, що з дзеркалом ніякі збочення робити неможливо, — знову засміявся він.

​У когось сьогодні був надто гарний настрій для дурниць. Його легковажність навіть трохи дратувала, зважаючи на те, що ми щойно повернулися з лігва відьми, від якої можна очікувати що завгодно.

​— Тобто, щоб ти почав бачити в жінці особистість, її обов'язково треба замурувати у скло? — саркастично запитала я. — Досить специфічний метод зближення.

​— Можливо, — Стефан раптом замовк і серйозно подивився у відображення. — Або просто мені вперше за довгий час цікаво, що у жінки в голові, а не як вона виглядає в сукні чи без неї.

​— Приємно бути хоч у цьому першою, — глузливо кинула я, відчуваючи, як настрій підіймається, попри похмурі прогнози.

​— Вітаю з першим місцем, — усміхнувся Стефан, і в його очах промайнула непідробна теплота. — Пішли обідати?

​— Розважати тебе замість папуги? — запитала я крізь сміх