Рецензія на книгу «Після тебе» Ньюбі Райтер https://booknet.ua/book/pslya-tebe-b448673

За безстроковим марафоном https://booknet.ua/blogs/post/363457

Коли штучний інтелект поступово проникає в усі сфери життя, закономірно виникає питання: де межа? Чи здатний він замінити людину? І наскільки ймовірний ризик, що новим і потужним винаходом скористаються недобросовісні люди в своїх цілях?

Саме про це і йдеться в книзі "Після тебе". Втративши кохану дружину Мар'яну, програміст Сергій замикається в собі і не має сил повернутись до звичайного життя. Навіть візит до батьків не приносить полегшення.

І раптом - таємничий "Архів душ", який пропонує ілюзію спілкування з померлою близькою людиною.

Бажання повернути втрачене щастя, хоча б ілюзією, виявляється сильнішим за раціональні думки.

Кожен наступний крок невблаганно приводить героя до ще більших втрат. Спочатку він перестає спілкуватися з новими людьми (та й з тими, кого знав раніше), забуває про нормальне харчування і сон. Життя звужується до одного-єдиного сайту. Далі ж і послуги стають платними і ціна все зростає - закономірно, якраз тоді, коли звичка вже виробилась, а відмовитись буде боляче.

Результат - трагедія.

І тут виникає питання: наскільки небезпечний ШІ? Адже і в реальному житті його вже починають використовувати як заміну спілкуванню. (співрозмовник, якому можна поставити будь-яке питання, навіть якщо ідея виникла серед ночі, який не відмовить і не буде дратуватись - зручний сервіс, чи не так?). І реальні випадки вже довели необхідність доопрацювання програм, щоб запобігти ризикам.

З іншого боку - проблема залежностей стара як світ, і технічний прогрес просто запропонував нові приманки і способи скористатися чужим болем, втратою, розгубленістю, самотністю.

Тому в будь-якому разі вибір робить не техніка, а людина. І цей вибір - шукати способи пережити втрату і почати все спочатку, чи жертвувати всім заради ілюзій. Вибір того, хто створює винахід: застосувати нове для допомоги іншим чи для власного прибутку навіть ціною зруйнованих доль.

А найбільш чіпляє в книзі те, що на місці головного героя ризикує опинитись майже будь-яка пересічна людина, бо, на жаль, ми живемо в часи, коли старі способи проживати в долати горе втрачені або більше не діють, а нових ще не винайдено. Особливо це видно по тому, що батьки Сергія справді любили сина і хотіли допомогти, проте їм не вдавалось дати йому діючий спосіб стати на ноги після втрати. Як видно з книги, навіть можливості медицини обмежені.

Всі розділи тримають в напрузі – аж до самого фіналу, автору вдалось створити враження майже екзистенційного жаху. Однозначно, цей твір запам'ятається надовго.