Майже моя(⁠・⁠o⁠・⁠)

Любі автори та читачі (⁠◔⁠‿⁠◔⁠)

Підхвачую тему із соц. Мережами автора, тому запрошую всіх бажаючих до інстаграму. Сторінка Нова, тож поки там не багато постів✨

Інстаграм♥️

Також до прочитання доступний новий розділ роману "Лисяче серце"

Уривок ⭐ 

Нічне повітря було холодним, але дівчина цього не відчувала. Вона йшла за голосом, який вів її в незнайому частину японських земель. Нарешті попереду виринув старий колодязь.
Навколо знову не було жодного вартового.
Джаан підійшла ближче, і з темряви долинув шепіт:
— Ти прийшла, моя мила Джаан. Візьми ножа… зроби надріз і віддай мені свою кров…
Вона слухняно виконала наказ. Її рука здригнулася, коли лезо розітнуло шкіру. Та гострий біль раптом повернув їй свідомість.
У ту ж мить за спиною пролунав крик Ліона:
— Джаан! Відійди від колодязя! Негайно!

Дівчина різко сіпнулася, ніби маріонетка, у якої раптом обірвали нитки. Кров тонкою цівкою стікала долонею й капала в чорну безодню колодязя. І кожна крапля викликала тихий задоволений сміх, що лунав із глибини.
Голос став гучнішим, майже радісним:
— Молодець… моя маленька… ще трохи — і ти будеш моєю назавжди…
Ліон вискочив із темряви, мов жива тінь. Його руде хутро сріблилося у місячному сяйві, вуха були притиснуті, а хвіст нервово розсікав повітря. У золотих очах палав не звичний теплий вогник, а люта, дика лють.
— Джаан! — гаркнув він, хапаючи її за плечі й відтягуючи від краю колодязя. — Не слухай його! Це пастка!

Приємного читання ♥️