Заручниця скла: Магія темного кохання Приємного читання!♥️☺️

​— Амелі… Амелі, ти мене чуєш? Зникла, чи що? — я прокинулася від несамовитого галасу, наче хтось гатив по склу камінням.

​— Чую, не кричи так, — обізвалася я сонним голосом, потираючи очі. Сон у дзеркалі — штука тонка, після нього завжди відчуваєш себе трохи розмитою.

​— Амелі! — знову закричав цей дурень.

​Знову не чує? От бісова клітка! Невже кожен наш діалог тепер вимагатиме особливих умов? Я прокліпалася і нарешті сфокусувала погляд.

​Переді мною стояв Стефан, але не той розхристаний гуляка в рушнику, до якого я встигла звикнути. Він був одягнений у королівський мундир: темно-синій, з золотим шиттям на комірі та ідеально начищеними ґудзиками. Одяг сидів на ньому як влитий, підкреслюючи широкі плечі. Навіть обличчя стало серйознішим, соліднішим. Нічого собі! Ким же він працює у Його Величності?