І темрява нас поєднала (візуали)

                                                                  І ТЕМРЯВА НАС ПОЄДНАЛА

Коли Вейл прибув до Авангарду, чутки про нього вже наздогнали Лакрію — звабницю людських сердець. Окрім сліпучої зовнішності та безмежної самовпевненості, вона була ще й найсильнішим магом у підрозділі. Їй приносило неймовірну насолоду перемагати відчайдушних суперників, психологічно ламати їх, а потім... уночі втішати. Навіть інструктори побоювалися її, адже декотрі з них спершу потерпали від її нищівної магії, а згодом відчували невимовну насолоду в її зухвало-тендітних руках.

Вона особисто прийшла поглянути на того славнозвісного геніального вискочку Вейла. Лакрія вже мріяла, як зламає його на очах у всіх, а потім він, у полоні «солодкої ночі», повзатиме біля її ніг, благаючи хоча б про крихту уваги. І вона її дасть. Настільки багато, що цей спогад залишиться в його свідомості назавжди, скільки б жінок не було після неї. Вона планувала провернути з ним те саме, що й з усіма іншими

МОЛОДА ЛАКРІЯ

Вейл же постав перед нею у дорогому червоному каптані з високим коміром. Його погляд був настільки зухвалим, що це одразу їй сподобалося. Лакрія обожнювала приборкувати таких норовливих, перетворюючи їхній погляд на щенячий. Цей «випадок» обіцяв бути таким же смачним, як і попередні.

Коли виклик було кинуто і Вейл згодився, Лакрія чарівно всміхнулася:

— Не хвилюйся, любчику. Я нікому ще цього не казала, але щось ти мені дуже припав до душі. Точніше, твій надзвичайно зухвалий погляд. Тому скажу: після твоєї поразки я втішу тебе так, що ти забудеш про всі печалі на світі. Вважай, що ти отримаєш таку винагороду за програш, якої не здобув би, навіть вигравши всі королівські турніри. Па-па, пташенятко!

МОЛОДИЙ ВЕЙЛ

Вейл оцінив Лакрію так, як чоловік оцінює відверто сексуальну жінку, що не приховує своєї вроди. Так, вона була «смачною», мов свіжий шматок м'яса для голодного вовка. Але на цьому його милування й скінчилося. Перед прибуттям його попереджали, що в Авангарді є одна надзвичайно небезпечна відьма — і в бойовому, і в любовному сенсі. Та хоч якою пристрасною була Лакрія, її самовпевненість викликала у Вейла лише огиду.

Він відповів таким же зухвалим тоном:

— Ну, коли ти, переможена, вся у пилу та багнюці, благатимеш мене зупинитися... от тоді я ще подумаю, чи приймати твої пестощі, дівчинко.

Лакрія дзвінко розсміялася:

— Божечки, як мило! Давно я не зустрічала такого зухвалого хлопчика. Ммм... Це буде дуже приємно — розчавити тебе, а потім уночі втішати зламаного, бачачи у твоїх очах, що ти сам від того задоволений. Пташенятко моє.

Ця фраза остаточно відбила у Вейла будь-які хтиві думки щодо неї. Він лише махнув рукою і, відвернувшись, кинув:

— Все. Йди.

Лакрія знову засміялася і пішла готуватися до бою. Їй теж чимало розповіли про Вейла. Схоже, з цим нахабою доведеться докласти трохи більше зусиль, ніж навіть з інструкторами...

                                                                 *  *  *

І в один із цих стрибків він майже випадково зачепив справжню Лакрію і, схопивши боляче за лікоть, злорадно сміючись, підтягнув до себе. Обличчя Лакрії було сповнене жаху та нерозуміння того, що відбувається. Вона скрикнула і замахнулася на нього шаблею. Але рух був скований жахом. Вейл перехопив руку, грубо вивернув шаблю так, що їй було боляче, і імпульсивно викинув її вбік зі словами:

 — Викинь цю іграшку, ще покалічишся.

Потім різко схопив її за горло і так само грубо кинув спиною у багнюку. Від удару і падіння Лакрія знову скрикнула. А її білосніжний обладунок увесь вимазався у коричневий колір вологої землі  Вейл нахилився над нею і, ставши одним коліном на її груди, знову схопивши за горло, наблизив своє переможне обличчя до її переляканого, і неголосно промовив на ліве вухо :

— Ну, що я тобі говорив, хвойдо? Я завжди на вісімдесят п’ять відсотків правий у своїх висновках! Я тобі сказав, що ти будеш у бруду мене благати, щоб я зупинився! Ну от, мабуть, цей час і настав. Ти готова благати?

— А знаєте, панянко, щось ви мені зараз навіть дуже до смаку припали. От дивлюся на вас і розумію, яка тут піді мною скриня з коштовностями лежить. Знаєте, щось дуже сильно захотілося на всі ваші скарби подивитися. Ви казали, що у разі поразки мене очікує більша нагорода, ніж при виграші? Я згоден! А на знак того, що я говорю правду, я скажу про свою слабкість. Єдине місце, яке я ніколи не можу чомусь захистити, — це моя ліва щока. Це те місце, звідки з мене постійно сочиться магія. Не вірите? Лизніть мою ліву щоку, і ви самі відчуєте і мою магію на смак, і зрозумієте, що я говорю правду.

Вейл нахилив свою щоку до губ Лакрії. Але та, все ще перебуваючи в стані шоку, нічого не робила — тільки мовчки лежала і важко дихала у щоку. Вейл трохи стиснув її горло та неголосно, але владно промовив:

— Лижи щоку, я сказав!

Цій команді Лакрія мовчки підкорилася і почала, наче смачне морозиво, лизати його ліву щоку, дійсно відчуваючи солоно-солодкий присмак магічної енергії, яка трохи пощипувала язика. І це їй здалося досить смачним. Це вдруге у житті вона відчувала на смак точку витоку магії з людини. Вчетверте Лакрія лизала щоку Вейла вже зі справжнім задоволенням, відчуваючи, як його магія наповнює її....