Обожнюю, коли чоловік у сварках веде себе саме так. А ви? ❤️

Хапаю його каву і гупаю чашкою перед ним.

Богдан трохи кривить губи — майже всміхається.

— Незадоволена Юля — це дуже зла Юля.

Я закипаю, як чайник хвилину тому.

— Що ти можеш знати про мою задоволеність? — шиплю, впираючись руками в стіл і нахиляючись до нього ближче.

Злюся, але все одно пам’ятаю — мама вдома. Стримуюся, хоча всередині все рветься назовні.

Богдан трохи подається вперед. Погляд стає важким, чіпким.

Він стискає щелепу.

— Ти знову починаєш? — голос низький, майже гарчання. — Шкідлива ти дівчинка.

Він різко хапає мене за потилицю і видихає прямо в губи, не відводячи погляду.

— Я знаю, як ти дихаєш, коли хочеш мене, — шепоче, ледь торкаючись моїх губ. — Бачу, як танеш від моїх дотиків. Як притискаєшся до мене. Пам’ятаю, як вигиналася і стогнала, коли мої пальці ковзали…

— Досить! — видихаю.

Щоки палають так, що ще мить — і з них піде пара. Мені не треба, щоб він нагадував — я і так пам’ятаю кожну секунду. Там, на капоті його машини. І мені соромно від того, що тоді було.

Як думаєте, сварка після такого закінчилась? 

Чи стало гарячіше і гучніше?

Книжка «Все-таки ти моя»