Інколи розлучення, справді вихід...

Тихого вечора!

Роман "Гораль. Не дам тобі піти" — оновлено.

✨✨✨

— Анно, припини ламати комедію. — суворо гримає мій чоловік і підіймається. — Для чого це розлучення? Чи ти гадаєш, Всеволод краще мене?

Хмикаю і, примружившись, дивлюся на свого чоловіка знизу вгору.

— А до чого тут Всеволод? — питаю у відповідь і кажу, як є. — Він просто підтримав мене, коли я застала тебе з твоїм гаремом. Допоміг доїхати додому, аби я не розбилася по дорозі та нікого не покалічила. От і все.

— Ага, все. — фиркає Влас. — Я тебе знаю, ти вирішила відімстити мені з моїм братом.

Відкидаюся на спинку робочого крісла і холодно, майже правдоподібно, заявляю:

— А знаєш що? Ти так нахвалюєш свого брата, що просто гріх не спробувати закрутити з ним роман. Спасибі за ідею.

— Анно, не смій! — реве Гораль.

Одразу відчиняються двері, і до мого кабінету входить один з охоронців.

— Анно Вікторівно, у вас все добре? — косячись на мого чоловіка, цікавиться він.

— Поки так. Але якщо раптом щось піде не так, я покличу.

Чоловік у формі киває головою і виходить.

— Це що ще таке? — шипить Влас.

— А ти не бачиш? Охорона.

Продовження тут...

Приємного читання!