Його маленька слабкість

Запрошую до гарячої новинки: Його маленька слабкість

Анотація: 

— Ти мені не батько, Артеме, — кидаю йому в обличчя, люто стискаючи кулаки. — Ти не маєш права замикати мене в будинку!

— Ти моя відповідальність, Яно, — рокоче низько, викликаючи внизу живота тягуче тремтіння. — І поки я твій опікун, жодне щеня без мого дозволу до тебе не наблизиться!

Артем Бережний — «Айсберг» зі сталевим поглядом і темною репутацією. Він мій опікун, який звик встановлювати правила, а я живу лише для того, щоб їх порушувати.

Ми ненавидимо одне одного, але чому від кожного його дотику по шкірі пробігає електричний розряд? І чому в його очах я все частіше бачу не холодну байдужість, а темну одержимість на межі божевілля?

Він обіцяв моєму батькові захищати мене, але... Хто захистить мене від самого Бережного?

Уривок:

— Моє навчання закінчилося, Артеме, — виплюнула його ім'я, наче щось огидне.

Підійшовши до столу, з розмаху опустила долоні на поліровану поверхню, змушуючи опікуна нарешті відірватися від своїх нескінченних справ.

Оскільки він лише вигнув брову, продовжила:

— Тепер я хочу отримати те, що належить мені за правом, і більше ніколи не бачити твого крижаного обличчя.

Тільки коли я замовкла, він зволив підняти погляд. І в цю мить мій надійний план холодної війни дав тріщину. Зблизька Артем виявився ще... приголомшливішим.

Ми не бачилися шість років, і я майже забула, як він насправді виглядає. Чому чоловік здається мені сексуальним, навіть коли хмарніє?

Схоже, час пішов йому на користь, перетворивши суворого чоловіка на справжнього хижака. Від нього віяло такою небезпечною впевненістю, що шкірою пробігла непрохана гаряча хвиля, а серце, всупереч люті, зрадницьки пропустило удар. Я б і далі розглядала його з роззявленим ротом, якби не очі...

Вони дійсно здавалися холоднішими за арктичний лід, що аж хотілося здригнутися й обійняти себе за плечі.

Артем теж розглядав мене, немов знайомився вперше. Його погляд неквапливо ковзнув моїм обличчям, на секунду затримався на губах, а потім повільно, майже відчутно спустився нижче. Зачепився за татуювання на ключиці, яке я спеціально виставила напоказ, розстібнувши зайвий ґудзик на блузці.

Маленький чорний птах, що завмер у польоті.

Я зробила його рік тому, коли мені вдалося на одну ніч вислизнути з-під нагляду охорони. Це була моя маленька, але дуже важлива перемога. Особиста зухвалість у помсту Айсбергу, який через кураторів вимагав, щоб я була милою, слухняною і скромною дівчинкою. Він хотів бачити в мені виховану спадкоємицю, але забув запитати, чого насправді хочу я!

На мить мені здалося, що лід у його зіницях тріснув, поступившись чомусь темному й тягучому.

Айсберг дивився на цю пташку так палко, ніби хотів спопелити її або, навпаки, задушити мене за свавілля. Але це видіння зникло швидше, ніж я встигла його усвідомити.

Артем знову подивився мені в очі з холодною рішучістю.

— Привіт, Яно, — голос рівний, як кардіограма небіжчика. — Ти змінилася. Занадто багато галасуєш.

— Плювати! — я гордо підняла підборіддя, аби він не помітив, як відчайдушно в мене тремтять пальці.