Дика кішечка

 

— І що це було? — питає оксамитовим тоном, котрий просто-таки алармує про небезпеку. Дін підходить ближче, і я відчуваю тепло його тіла. — Га, Каміло?

Серце калатає так голосно, що здається, він мусить його чути. Ковтаю грудку в горлі.

— А ти думаєш, що тільки тобі можна заважати мені спілкуватися з хлопцями? — кажу гнівно, руки в боки, намагаючись проігнорувати те, як його погляд ковзає по моєму обличчю.

— Моє втручання було обґрунтоване, — на обличчі хлопця з'являється солодкаво-небезпечна усмішка, від якої перехоплює подих. Він робить ще крок, і відстань між нами зникає. — І зараз ми це детально обговоримо.

Сіпаюся вбік, але Дін спритно хапає мене за руку. Від його дотику шкірою пробігає табун мурах. Хлопець притягує до себе, і я опиняюся так близько, що аж подих перехоплює. Ще секунда — і він вправно закидує мене на плече.

— Постав мене на підлогу! — кричу й щосили б'ю його кулаками по спині, відчуваючи під долонями тверді м'язи, та хлопцеві байдуже. — Ти мене чуєш?!

Той лише зручніше обхоплює мої ноги і зрушує з місця. Марно силуюся вкусити сусіда за спину або за руку. Він досить спритно ухиляється.

— Ти така дика кішечка, — каже зі сміхом, а в голосі чується щось таке, що змушує мене завмерти на мить. — Опиратися даремно, йдемо вчитися гарних манер.

Історія тут