На далекій пиловій планеті "Борджа" стихійний базар жив своїм галасливим життям. Палатки із натягнутими тентами тріпотіли від гарячого вітру, а десь угорі, глухо гуркотіли двигуни космічних транспортників.

Мазур зупинився біля прилавка. Торговець-кароліанець сидів, розвалившись на низькому стільці, бурчав собі під носа та витирав свої артефакти від пилу.

Мазур мовчки поклав на стіл квадратний куб.

Метал блиснув темно- іржаво золотим кольором.

Кароліанець одразу перестав бурчати.

— Хм… — протягнув він, примружуючи маленькі очі. — Що це в нас тут? Чергова цяцька, яку ти хочеш продати як артефактний скарб?

— Це не цяцька, — спокійно відповів Мазур. — "Доріанська" батарея.

Торговець пирхнув.

— Звісно. А я тоді імператор трьох систем.

Мазур підштовхнув куб ближче.

Він торкнувся маленької виїмки на поверхні.

Куб тихо загудів.

По гранях пробігли тонкі золоті лінії.

Кароліанець завмер.

— Вона може живити ціле поселення місяць, — сказав Мазур. — Або працювати як джерело енергії для будь-яких електро-інструментів. "Доріанці" робили такі штуки тисячі років тому.

Торговець нахилився ближче, майже впритул до куба.

— Де ти це викопав?

— Якщо скажу — доведеться тебе вбити.

Кароліанець засміявся глухим сміхом.

— Гарний жарт.

Але я не бачу сертифікату походження.

— Це ринок, — відповів Мазур. —

Тут сертифікати не питають.

Торговець обережно покрутив куб у руках.

— Можливо… можливо це й справжня Доріанська технологія…

А можливо просто дорога лампа.

— Спробуй підключити до генератора, — сказав Мазур. —

Твоя лавка засяє як новорічна ялинка.

Кароліанець задумливо потер волохате підборіддя.

— Сто кредитів.

Мазур навіть не кліпнув.

— Ти жартуєш!?

— Двісті.

— Це артефакт забутої цивілізації.

— Триста!

Мазур тихо зітхнув.

— Я бачу, ти сьогодні у хорошому гуморі.

Кароліанець посміхнувся.

— А я бачу, що тобі потрібні гроші.

Мазур мовчки дивився на нього кілька секунд.

— Тисяча кредитів, — сказав він нарешті. —

І той гравітаційний стабілізатор, що висить у тебе на стіні.

Торговець одразу скривився.

— Це якісна річ.

— Я знаю.

— Стабілізатор коштує більше, ніж ти думаєш.

— А батарея — більше, ніж ти кажеш.— парирував Мазур.

Кароліанець довго дивився на куб.

Світло від нього відбивалося в його маленьких жадібних очах.

— Дев'ятсот, — буркнув він.

— Тисяча.

— Дев'ятсот і стабілізатор.

— Тисяча і стабілізатор.

Кароліанець важко зітхнув.

— Ти гірший за тих піранійських піратів.

— А ти гірший за податкову службу.

Між ними повисла пауза.

Потім торговець махнув пухнастою лапою.

— Гаразд.

Тисяча кредитів і стабілізатор.

Мазур ледь помітно посміхнувся.

Кароліанець дістав важкий металевий кейс і поставив його на стіл.

— Але якщо це виявиться підробкою…

Мазур вже закинув кейс на плече.

— Тоді ти продаси її комусь іншому втричі дорожче.

Кароліанець задумався.

— Справедливо.

Мазур повернувся і пішов геть гублячись серед натовпу базару, залишивши за спиною кароліанця, який розглядав куб, бурмочучи собі під ніс:

— Якщо це справжня Доріанська батарея…

…я сьогодні став дуже багатим. ...

Це уривок із пригодницького роману Аванюристи у пошуках частинки Бога

Завітайте до мене на сторінку і прочитайте його повністю