Усі жіночі страждання в одній книзі

В рамках марафону Тетяни Гищак прочитала ще один твір чудової авторки Світлани Фої "Комора. Традиція першої шлюбної ночі" і моє волосся стало дибки! Я подумки подякувала Богу, що не живу в ті часи, коли перший інтимний досвід молодят обговорює все село, коли жінка не має права голосу, і аб'юзивні стосунки - це норма.

Світлана у своїй невеликій розповіді розкладає перед нами нелегку жіночу долю. Від того моменту, коли тебе можуть одружити з тим, кого навіть не бачила, до безглуздих традицій усім селом дивитися на закривавлену сорочку нареченої, щоб, не дай Боже, вона не була незаймана, бо "ЦЕ Ж ПОЗОР!!!"

Це були дійсно варварські звичаї та обряди. Жінку при цьому не ставили ні в що. Ніхто її не питав, що хоче вона. Жінка була лише придатком до чоловіка, з якою можна було зробити все ще завгодно і не нести жодного покарання.

Сильним є діалог між двома жінками, які діляться побутовими ситуаціями, де чоловік б'є дружину, зраджує її, а якщо зрадила вона - може й вбити. Бо не гоже їй гуляти! Мені це прям на голову не налазить, якщо чесно... Ще жоден твір, прочитаний в Букнеті, не викликав у мене такий вир емоцій!!!

Єдиним кумедним моментом у цьому мороці сільського життя став для мене сам процес у коморі, де молодята вперше пізнають одне одного. Уявіть: у вас там все відбувається вперше, а під дверима стоять дружки, співають про це, та ще кожні 5 хвилин питають, чи вже все чи ще ні. Бідний хлопець, який ще й має налаштуватися на процес! У мене, на його місці, нічого б взагалі не піднялося. 

Але попри кумедність оповіді, авторка майстерно показує увесь сюр, який робився тоді у селі. Усі забобони, усі безглузді традиції, переконання, що жінка - другорядна особистість, тупа курка, яка нічого не вирішує, має бути досконалою в усьому і, не дай Боже, щоб на неї заглядалися - чоловік може за це й побити! Почитавши коментарі під цим твором, так і хотілося крикнути: "Гей, феміністки, де ж Ваше обурення?"

Бо я себе феміністкою не вважаю, але в якийсь момент хотілося взяти біту й піти трощити кістки усім тим мужикам, за яких писала Світлана. Не хотіла б я тоді жити, бо мабуть когось би таки прибила)))

Авторці браво за те, що пробудила в мені стільки емоцій та рефлексій. Всіх запрошую почитати цей чудовий важкий твір, щоб цінувати ту свободу, яку ми маємо нині!!!