Цікаве з книги "Полювання на Місяць"

І на нас почали озиратися, але мені було все одно. Бо в мені все кипіло.

– Алісо, краще менш будь емоційною, щоб її не сприйняли за агресію...– тихо порадила мені Шарлотта, подавшись вперед.

– Що? Десь поряд ховається той технічний придурок? – одразу здогадалася, чого Шарлотта так рознервувалася.

– Відповідь негативна, я не ховаюсь, просто Шарлотта наказала чекати особливого доручення за сусіднім столом, – почула я знайомий голос, але вже з трохи металевими нотками.

 Я з силою стиснула долоню, аж до побіління кістянок пальців, нігті до крові врізалися в долоню, але я не відчувала болю, бо всередині боліло куди більше, там було цунамі крові, яке заливало моє серденько. Я ледь стримувалася, щоб не розридатися, але цього ще бракувало! Ридати поряд з бездушною машиною. Його цим не розчулиш, а здаватися вразливою перед противником я не хотіла.

– О, вже предмети забалакали! Шарлотта, в кафе машини не паркують! – бовкнула я з їдкою іронією, намагаюсь не дивитися на нього, бо точно розридаюсь. Тож я вирішила сховати свою вразливість за люттю і сарказмом.– І взагалі чого Сагон дозволяє своєму вібратору бувати в громадських місцях?

 Мабуть, мене понесло на емоціях, бо в здоровому глузді я би таке машині-вбивці не ляпнула.

 І тут я відчула як мене схопили за ту руку, в яку я вп’ялася нігтями, та потяги вверх.

– Пані Шарлотто, здається цій особі потрібна швидка психологічна допомога, бажано психіатра, а не посиденьки в кафе! – зауважив похмуро Нес, він виглядає рівно так як рік назад, маска на нижній половині лиця, чорна бандана, чорний одяг.

 Він з силою стискав моє зап’ястя, наче ось-ось зламає мені руку. І думаю, він міг це зробити своїми механічним клешнями. Але проблема в тому, що я не відчувала навіть цей біль, бо всю увагу забирали душевні рани, які боліли значно сильніше.

_________________

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827