Доріан підвів на мене очі. Його серце попустило удар, а потім побігло - швидше, гучніше, нерівно. Ніби він здригнувся всередині, хоч зовні залишався абсолютно нерухомим.

Я завмерла на порозі, здивовано прислухаючись. Чому? Чому воно прискорилось? Що я зробила? Просто увійшла. Просто стою тут, дивлюся на нього.

А його серце б'ється як після бігу. Як після бою. Як...

Я не розуміла.

Можливо, він приховує свою ненависть до мене? Ховає за маскою холодності, за підкресленою ввічливістю, за короткими скупими фразами. Це можна зрозуміти. Я для нього ворог. Як і він для мене.

— Так? — запитав він коротко, відкладаючи перо.

Він не встав. Не змінив пози. Обличчя залишалось закритим, непроникним як завжди. Чорні очі дивились на мене незворушно, без емоцій.

Але серце. Серце не могло брехати.

Завжди ваша Єва Сова