– От в цьому теж проблема, – Ельмірена різко підвелась з-за столу. – Ти хочеш, щоб я щось вирішила за тебе. Замість того, щоб зібрати волю в кулак і зробити це самому. Я не маю нести твій тягар!

Підійшовши майже впритул, вона тицьнула його пальцем у груди. Гострий, відблискуючий золотистим манікюром палець вперся крізь сорочку в шкіру – не боляче, але досить відчутно.

– Подорослішай вже, сонячний хлопчику! – холодно промовила. – Прояви рішучість!

Вони стояли майже поруч. Кель дивився на неї – трохи згори, через їхню невелику різницю у зрості. Губи були стиснуті в одну лінію, помаранчеві очі дивно сяяли – наче плями на сонці під час затемнення. Глибоке дихання ритмічно здимало груди – при кожному вдиху Мірин палець притискався до його тіла сильніше, дозволяючи їй відчути ритм його серця.

Атмосфера в кімнаті нагадувала небо в останні миті перед грозою.

– Рішучості тобі закортіло? – напівствердним тоном промовив ельф. Голос лунав на диво спокійно – та це був спокій вулкану, що спав тисячоліття.
– Було б непогано, – голос темної, в свою чергу, сочився сарказмом та вишуканою формулою отрути.
– Зараз буде тобі рішучість.

Він зробив стрімкий крок уперед, і Ельмірена виявилась притиснутою до стіни. Холодний камінь обпік відкриті плечі. А він, не кажучи більше ні слова, схилився і припав до її губ своїми.

Її реакція могла бути будь-якою. Вона могла відштовхнути його, вдарити – та навіть вгріти якимись чарами. І Кель, очевидно, про це знав і був готовий – та з перерахованого ніц не сталось.

Тіло випередило думки, і ельфійка відповіла на поцілунок. Спочатку – інстинктивно, квапливо, та потім – глибоко, чуттєво, вже не бажаючи зупинятись. Відчуваючи, як солодка тремтлива струна пронизує усе тіло, як прискорюється по наростаючій пульс, як її руки самі змикаються на його спині...

(картинка клікабельна)

Що було далі? Читайте ;)

А кому цікаво, коли, як і з чого все починалось - перша частина осьде: