Знижка на викладача і полонянку!

Вітаю, любі читачки і читачі!

Сьогодні діє знижка на роман «Пограйся і відпусти»! Запрошую до цієї пристрасної історії!

Уривок:

— Ти зриваєш мене серед ночі, бо твоя дитина виблювала?

Мені слід було б проковтнути це, по-доброму попросити ще, але натомість я зриваюсь на крик: 

— Одразу зрозуміло, що в тебе немає дітей! І не буде. Не знайдеться дурепи, готової народити такому черствому черпаку, як ти!

Гнат

"Не знайдеться дурепи, готової народити такому черствому черпаку, як ти".

Раніше я оскаженів би від цих слів. Але мені більше не болить, як тоді, вісім років тому. Злить лише той факт, що подібне закидає мені така, як Лада, — дівчина, яка народила від першого ж ліпшого грошового мішка, щоб прив’язати його до себе.

Я встаю з ліжка і тягну її на себе, одним ривком перекидаю через плече, несу геть.

— Ай, що ти робиш?

— Везу тебе до твоєї дитини. І наступного разу думай, перш ніж хапати за зап’ястя людину, яка пів життя займалася тхеквондо.

Вона борсається і виривається, але коли мої слова доходять, затихає.

Ми так і їдемо в лікарню — вона у піжамі, я в спортивних штанах і футболці, яку в останній момент хапаю з шафи.

Я не маю наміру тинятися коридорами, підтирати соплі й сльози Ладі, тому чекаю її в авто, доки йде в лікарню. Тільки тепер бачу на телефоні повідомлення від моїх хлопців, які стежать за дитиною, про те, що трапилось. Це вони, виявляється, привезли малу з дідом і бабою сюди й досі стоять на лікарняній парковці.

Варто було б піти за Ладою і бути пильнішим, але не думаю, що вона втече, а коли б і втекла — не велика біда. По-перше, маму з дитиною і без грошей я знайду менш як за добу. По-друге, якщо бути зовсім чесним... не так вже вона мені потрібна.

Ілля знає, що його дівка у мене, тому не клюне, якщо зроблю її приманкою. Гроші, які він мені винен, вона відроблятиме мені до самої смерті — не тримати ж її поруч все життя. Можна ще пригрозити Бондарчуку життям Лади і їхньої дитини, але бачу, що й це не подіє. Було б йому не начхати на них, забрав би з собою або принаймні десь сховав.

Але відпускати Ладу я все одно не хочу.

Минає пів години, і я вже міркую, чи не піти всередину, але вона виходить на лікарняний поріг і веде за руку свою доньку. Біля них старші чоловік і жінка — видно, її батьки. Я чекаю, що вона вручить їм дитину і повернеться в авто, але ні, батьки йдуть геть, а Лада з дівчинкою — в мій бік.

— Як це розуміти? — запитую, коли вона всідається з дитиною на заднє сидіння.

— Я більше не розлучуся з донечкою. Роби, що хочеш, не віддам її.

Я ловлю злий, навіжений погляд у дзеркалі заднього виду. Лада обома руками пригортає до себе дівчинку, здається, не відірвеш. Хай як не хочу визнавати, але така поведінка заслуговує поваги. Мама, яка стоїть горою за свою дитину, яка готова на все, аби її захистити, однозначно вартує поваги.

— Пристебнися.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

А також читайте мої книги в процесі:

✨️ «Не край мого серця» тут

✨️ «Гріши зі мною» тут

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.