Друзі, запрошую вас до новинки від Макса Дикого, під назаою "ПРИМА"! 

— Я ніби не бачив тебе в списках працівників, чому ти в пачці? — сказав він. — Трупу розпускають. Я купив цей театр і збираюсь його знести. Тож можеш більше не приходити.
— Знести? — перепитала я з жахом. — Але це театр моїх батьків! Він дуже важливий для мене!
— Ні, це мій театр, — красень з холодними очима похитав головою. — Я зараз єдиний власник. І зроблю так, щоб ця земля приносила мені гроші, а не збитки. Речі, які не приносять користі, або задоволення, треба знищувати.
— Але мистецтво теж важливе, воно допомагає людям, — сказала я, мало не плачучи.
— Що ж… — він обвів мене поглядом. — Тоді скажи мені, наскільки важливим для тебе є це місце? Готова, наприклад, стати моєю замість цього театру?

♥️ЩОДЕННІ ОНОВЛЕННЯ♥️
♥️КНИГА БЕРЕ УЧАСТЬ В КОНКУРСІ♥️

УРИВОК ДЛЯ ВАС:

Коли репетиція завершилася, я вирішила якось “навести мости” з дівчатами і сказала:

— Може, сходимо кудись, відсвяткуємо мій перший день у трупі? Я пригощаю…

— Можна, — сказала несподівано Катя, мигцем поглянувши на Алісу, потім вона поглянула на телефон і знову перевела погляд на мене. — Єво, а можеш зустріти доставку, будь ласка! Ми якраз замовили невеликий бездріжжовий желейний тортик для тебе! — вона винувато усміхнулась. — І приходь до роздягальні! Тільки не розкривай тортик, поки не повернешся, добре?

 — Супер, дякую, — я була приємно вражена тим, що, здається, вони вже не зляться на мене. — Зараз сходжу.

Я вийшла на стоянку і забрала в кур’єра торт. Потім поспішила до роздягальні, а коли увійшла досередини, побачила, що дівчат всередині немає. І їхніх речей теж. Я спершу подумала, що, може вони за чимось повернулись у зал, але там теж було порожньо. Здавалося, всі пішли, забувши про мене. 

В душу закралися недобрі підозри. Ну й фіг з ними, не захотіли святкувати зі мною, обійдуся. Я хотіла налагодити стосунки, а вони вирішили пожартувати і пішли? Тоді більше й пробувати не буду подружитися…

Я відчинила свою шафку, щоб перевдягнутися і піти додому, але там на мене чекав сюрприз. Шафка виявилась порожньою. Лише кросівки стояли внизу, а джинсів, светра і куртки не було. Я роззирнулася навколо, потім подумала, що може, вони десь сховали мій одяг, відкрила інші шафки — та моїх речей ніде не було. Не їхати ж мені в маршрутці у балетній пачці і кросівках? Тоді мої фотки з’являться у різних Телеграм-каналах зі смішними підписами…

Я стояла посеред роздягальні, не знаючи що робити. Потім мій погляд упав на злополучний тортик, я вирішила віддати його охоронцеві і попросити якийсь старий одяг, може в нього щось було у підсобці, а я б завтра повернула… Але добре, що я здогадалася, перш ніж іти з ним до охоронця, заглянути в коробку. Бо як тільки я її відкрила, звідти виповзло кілька живих тарганів. Від несподіванки я впустила коробку. і торт розмазався по підлозі. 

Це було останньою краплею, що переповнила чашу мого терпіння. Я затулила обличчя руками і заплакала…

Читайте книгу "ПРИМА" тут!

Додавайте в бібліотеку, щоб не загубити!