Оновлення вже чекає на Вас любі читачі.

Вам цікаво що ж сталось далі?)) 

⭐️  На межі ⭐️ 

Я дивилася в його темні, затуманені очі й відчувала його так близько, що ставало боляче дихати.
— Який же ти ...Ярославе Вікторовичу... — прошепотіла я.
Мій голос не здригнувся. Я вчепилася в комір його білої сорочки, безжально зминаючи ідеальну тканину, і різко потягнула його до себе. Дистанція між нами стала мінімальна

«Яка ж я залежна від тебе... Боже, це як професійна травма, яку неможливо вилікувати. Ти під моєю шкірою, ти в моїй ДНК. Я ненавиджу кожен міліметр своєї потреби в тобі, але зараз хочу, щоб ти спалив мене дощенту»