Сподобалася мені ця історія.

Жінка наважилася на кардинальні зміни в своєму житті, навіть попри всі кпини, застереження і "добрі поради" подумати.

У тридцять п'ять років вона нарешті обирає себе і йде до своєї мрії!

Головна героїня, Оксана, все життя робила так, як "правильно", і старалася бути "хорошою", заслужити любов. Та нарешті до неї дійшло, що вона йде хибним шляхом, і ризикує остаточно втратити себе.

Вона все вирішила. Без рожевих окулярів, усвідомлюючи всі ризики. Вона відмовилася від посади економіста, на якій пропрацювала майже дванадцять років, наважилася покинути роботу в банку. І хай її колеги в шоці, а вічно незадоволена мати відкрито називає це дурістю, Оксана йде до своєї мети, готова взяти відповідальність за власне життя і вчинити так, як вимагає серце.

...У Оксани все вийшло. І я за неї рада-радісінька.

І навіть якщо б у неї не вийшло з гончарською мрією, все рівно те, що вона наважилася на такий крок, це вже перемога. 

Класний твір. Нічого казкового. Життєво. Реалістично.

От лише фінал я не зовсім зрозуміла. Що у неї з тим Ігорем? Що означає "пішла до під'їзду, не озираючись"? Чи прийняла вона букет, чи взяла чашку з запашним капучино? "Чашку, виготовлену в її майстерні"! На що саме її підштовхнула та символічна чашка?

Якщо вона буде з Ігорем — це зрозуміло, адже він висловлював до неї симпатію і раніше.

Але якщо вона його відштовхне... Мені цей варіант подобається більше. Адже вона виявилася сміливішою і сильнішою за Ігоря. Чому він запропонував їй піти разом на каву лише після того, як її справа з гончарством виявилася успішною? Може тому, що насправді його несміливість — це страх обрати "невдаху", власна залежність від думки оточення? Або ще краще — бажання отримати зиск...

Познайомилася з цим твором Юлія Черепа беручи участь у безстроковому марафоні Тетяни Гищак.