Додано
27.02.26 11:01:29
Фінал "Ніякого розлучення" і остання знижка.
Любі мої читачі, історія Віри і Максима вже підходить до кінця.
Тому з впевненістю можу сказати, що сьогодні діє ОСТАННЯ знижка 15%. на передплату - "Ніякого розлучення не буде!"
Якщо ви щось відкладали цю історію на потім, то сьогодні той найвигідніший день! Бо після закінчиння ціна на книгу виросте, а придбавши сьогодні вона назавжди залишиться у вашій в бібліотеці.
УРИВОК З ПЛАТНОЇ ЧАСТИНИ
Дві пари очей — одні холодні й сірі, інші карі й хитрі — миттєво вперлися в мене.
— О, спляча красуня прокинулася! — Данило салютував мені виделкою. — А ми вже думали відправляти пошукову експедицію. Максим казав, ти там заблукала в простирадлах.
— О, спляча красуня прокинулася! — Данило салютував мені виделкою. — А ми вже думали відправляти пошукову експедицію. Максим казав, ти там заблукала в простирадлах.
Я відчула, як щоки зрадливо теплішають, і кинула вбивчий погляд на Максима. Той навіть бровою не повів. Лише куточок його губ ледь помітно смикнувся — так, ніби він із останніх сил стримувався, щоб не усміхнутися ширше.
— Я… я чепурилася, — пробурмотіла я
— Доброго ранку, дружино.
Він вимовив це слово з такою інтонацією, ніби смакував десерт. Повільно. Задоволено.
Я відвела погляд, бо чомусь очі вперто зупинялися на його губах, і рушила до свого місця — на іншому кінці столу, подалі від зони ураження.
Але, як виявилося, зона ураження пересувалася разом із Максимом Левченком.
— Віро, — неголосно покликав він саме тоді, коли я порівнялася зі стільцем.
Я зупинилася.
— Що?
Він відклав чашку кави й підняв брову з таким виглядом, ніби я щойно забула підписати важливий документ.
— Ти нічого не забула?
Я завмерла.
Рука автоматично потягнулася до кишені (якої в цій сукні не було), потім до шиї. Телефон? Ні, він у руці. Засос? Наче не було. Гордість? Залишилася у ванній.
— Наче ні… — розгублено відповіла я.
Максим похитав головою з удаваним докором.
— А поцілувати свого чоловіка зранку? — запитав він так буденно, ніби я порушила святу сімейну традицію.
У мене мало не відпала щелепа.
— Що?
Максим ледь помітно кивнув у бік Данила, який старанно жував тост, вдаючи, що його тут немає. Мовляв: «Віро, не тупи, ми граємо в ідеальну сім’ю перед дитиною».
Ах, точно. Данило. Легенда.
Я подумки вилаяла себе. Ну звісно. Це ж частина контракту.
«Підтримувати імідж щасливого подружжя в присутності третіх осіб».
— А, так… — я натягнула на обличчя криву усмішку. — Вибач, любий. Я ще не прокинулася.
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати