Нові глави про Елоїзу та вовка вже на сторінці❤☕

Ось трошки ж минулих глав та візуал перевертня♥️☺️ Єдиний пульс двох Земель

 

​— З’їсти не зможу, а от покусати — без проблем, лисичко, — відповів він м’яким, майже солодким голосом, що зовсім не пасував такому хижакові.

​— Не боїшся отруїтися? — я насмішкувато глянула на нього. — І не називай мене так! Я не маю нічого спільного з твоїм народом.

​— Це правда. У наших лисиць немає настільки дивовижних зелених очей, — промовив він із неприхованою ніжністю. Нахабна морда!

​— Що тобі треба? — я вирішила ігнорувати комплімент, хоча всередині чомусь розлилося дивне тепло. — Вибачатися не збираюся, тож іди, куди йшов.

​— Піду. І навіть обіцяю нічого не робити з тобою за твій гострий язичок, — він на мить замовк. — Якщо подаруєш мені один танець прямо зараз.

​Що він верзе? Танець? Це якась пастка?

​— Іди до біса, вовчику! — проричала я. Це починало дратувати.

​— Боїшся, що мої блохи перестрибнуть на твою руду копну? — насмішкувато запитав він. Отже, він таки все чув. Дідько.

​— А вони в тебе справді є? — виклично запитала я.

​— Не знаю. Можеш перевірити під час танцю. То як? Чи ти лякливе зайченя? — він широко усміхнувся, відверто беручи мене «на слабо».

​— Пф, я тебе не боюся, блохастику. Якщо ти після цього зникнеш з моїх очей, то пішли! — я вхопила його за руку і сама потягла до імпровізованого танцмайданчика.