Додано
24.02.26 20:37:09
Цікаве з книги "Полювання на Місяць"
Вітаю! Коротко чого краще з техноїдами не зв'язуватися: вони можуть самовідновлюватися. Правда, якщо вже занадто великі пошкоження, їм потрібна кров органічних. Так ще вони перебірливі, чим краще генетично підходить кров, тим швидший ремонт. Балувані, ото:).

_________________________________
Металеве одоробло на мене одразу навело два сині окуляра. Воно було одночасно схоже на людипонодіний дрон чи винищувач та жах з космосу. Його підбите крило, було полу згорнуте, з нього в різні боки стирчали уламки і сипалися іскри. Але це не заважало механізму надовго зависнути над дахом і майже не рухатися. А потім сталось взагалі не зрозуміле, пробоїна на крилі перестала димитися, і залаталася якимись металевими волокнами, навіть з’явся новий двигун на місті пошкодженого.
Йой…воно вміє самовідновлюватися? Мене охопив жах. Бо як таке перемогти? Тут так важко нанесли пошкоження, а воно його полагодило за кілька хвилин.
---------------------
Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827
MargFed
214
відслідковують
Інші блоги
Зараз у світі триває Тиждень видимості лесбійок. Для когось це просто привід для постів у соцмережах, а для мене — це буквально те, чим я живу і що створюю щодня. Коли я починаю нову історію, моя головна мета — дати голос
Серце двох світів: ✨ Друзі… Я пишу це з дуже сильним хвилюванням ? Скоро виходить 15 розділ моєї книги. І чесно… це не просто розділ. Це перелом. Той момент, після якого
В рамаках безстрокового марафону Тетяни Гищак прочитав: Прокляття, залишене у спадок Анастасії Чежіпко 1. Враження читача Починається твір як легка любовна містика. Ми знайомимся з героями, проходимо їхніми тропами,
Це мабуть, моя найулюбленша і найжахаюча сцена у всій історії. То хто ж тут насправді монстр? Мимоволі по щоках Раї потекли сльози, німий крик вирвався з її грудей. Її ікла виблиснули, очі почали наливатися багряним кольором.
Скеля. Коли край стає початком — не вигадка. Це діалог, який я вів із самим собою останні двадцять років. Двадцять років я тримав на папері те, що боялося вийти на світло, — і ось нарешті ці слова стали книгою. Чому
14 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
Гарна візуалізація ❤️
Крутий арт!
Ганна Літвін, Вельми дякую!
♥️♥️♥️
Крісті Ко, Дякую!
♥♥♥
Олена Ранцева, Дякую!
❤️❤️❤️
Олена Лук, Дякую!
❣️❣️❣️
Діана Лисенко, Дякую!
❤️❤️❤️
Ромул Шерідан, Дякую!
Гарний арт)
Анастасія Коулд, Дякую!
✨❣️✨
Ольха Елдер, Дякую!
♥️♥️♥️
Кі Цуне, Дякую!
❤️❤️❤️
Кайла Броді-Тернер, Дякую!
Нарешті дочитав❣️❤️❣️
Іван Павелко, Ну тут, вже на любителя. Спочатку там повинен був бути епік, але потім все змінилося.
Одоробло))))
Усміхнуло✨️
Олена Родан, Так, симпатичне таке одоробло:)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати