Запах бузку огортав так, ніби хтось навмисно заманював мене глибше.

Я не бачила нічого, тільки відчувала.

Крок. Ще один, раптом — його руки, теплі, впевнені, знайомі. Поцілунок, від якого

зникає весь світ. 

Ти? — між поцілунками запитала я.
— Сумнівалася? — майже біля губ, він говорив якось занадто тихо і дивно, ніби не хотів взагалі щось говорити.
— Ні, але… — знову нетерплячий, довгий, тягучий поцілунок. Тепер я впевнена, що це він, хоч і голос якийсь дивний.
— В мене одне питання: граємо далі чи відкриваємося? — запитав він.
Руки моментально почали тремтіти. Я ніби готова, але моє тіло,всі м'язи напружилися, немов зараз потрібно тікати. 
— Пропоную пом’якшити правила. — він став позаду мене.

 

Оновлення як завжди щодня опівночі ✨✨✨