Привіт усім! 

Новий розділ роману "Загадка сузір'я Керкса" уже на сайті! Запрошую до читання:))

Трошки спойлеру для цікавості :

- Не рухайтесь, - тихо наказав сказав Ітан.

Істота піднялась вертикально, мов стебло, і на її кінчику розкрилась маленька пелюстка зі світним центром. Вона повернулась у бік людей.

Анна затамувала подих.

-  Це не тварина.

-  І не рослина, - прошепотіла Еліс.

Пелюстка розкрилась ширше і всі почули звук не у вухах, а у голові.

- Вогонь.

Лукас здригнувся.

- Ви теж це чуєте?

- Вогонь, небезпека, - лунало, ніби легкий шелест вітру.

Дружок тихо загарчав і зробив крок вперед, закриваючи собою Лукаса.

Істота миттєво здригнулась і пригнулась до землі.

- Вона його боїться, - прошепотіла Анна.- споглядаючи на реакцію істоти на варана.

Світна істота повільно нахилилась до землі і доторкнулась пелюсткою до попелу. Вмить перед ними виникла картинка, прямо в повітрі, як голограма. Той самий ліс і та сама галявина, але двадцять років тому. У проекції стояли люди в старих скафандрах. Двоє. Один з них тримав планшет.

- Це експедиція батька, - Анна різко вдихнула.- Це батько і ще хтось.

Фігури рухались, щось обговорювали, а тоді земля під ними почала світитися так само, як зараз.

Від несподіванки Еліс  скрикнула і кинула медичну сумку до землі, затуляючи рота.  Світіння в проекції різко спалахнуло і зникло, проекція згасла.

Істота згорнулась зреагувала на крик і миттєво вчепилась за ногу Еліс. Тріщина збільшилась і почала повільно затягати дівчину у розлом. Лукас стояв найближче до неї і входив її за руки. Ітан зняв запобіжник і націлився на істоту.

- Ітане! - крикнув Лукас. - Не стріляй! Дуже близько до Еліс! Я сам! – він витягнув ніж з карману і з силою встромив у чорну ліану...

Продовження далі буде...