— Ти пахнеш клубом, — каже вона тихо. — І… жінкою.

Я відчуваю, як щелепи стискаються.

— Це просто дим і парфуми з залу.

Вона не вірить. Я бачу це в її очах.

— Ти раніше ніколи не ходив у клуби після роботи. Ти казав, що ненавидиш такі місця.

— Сьогодні був виняток.

Вона опускає погляд. Пальці стискають край ковдри.

— Ти зустрів когось?

Я мовчу секунду. Не хочу брехати. Але й правду сказати не можу.

— Ні, — кажу я нарешті. — Просто… розслабився. Після справи.

Іноді нам доводиться робити вибір між дітьми й особистим життям. Як от головному герою Омеляну книги "Покарай мене ніжно". Як гадаєте, який вибір був би правильним?