Всім привіт. Історія Павла та Ясі продовжується. Сьогодні у них буде весела ніч у бібліотеці. 

Фрагмент глави:

Ми сиділи в бібліотеці вже другу годину. Я намагалася зосередитися на розділі про когнітивні особливості екстравертів, але відчувала на собі пильний погляд. Павло не просто дивився — він вивчав мене вже кілька хвилин, і це врешті-решт змусило мене відірватися від книги.

— Що? — я підняла голову, зустрічаючи його очі. 

— Нічого. Просто... я до останнього не вірив, що ти справді підеш у той зал. 

Я мимоволі всміхнулася. 

— Думав, я здамся, навіть не спробувавши? 

— Була така думка, — він стенув плечима, але в куточках його губ промайнула ледь помітна схвальна усмішка. — Якщо чесно, я вже уявляв, як ти тікаєш звідти під тими оцінювальними поглядами дівчат. 

— Дуже смішно, — я закотила очі, хоча всередині приємно залоскотало від його уваги. — Нічого, почекай, я тебе ще не так здивую. 

— Вже й не сумніваюсь.

Я знову опустила погляд у книгу, але не встигла прочитати жодного слова, як почула його тихий голос: 

— Знаєш, ти зовсім не така, як я собі уявляв. 

— І яка ж я? — я запитала це, хоча всередині все завмерло. Чомусь відповідь здавалася мені занадто важливою. 

— Сміливіша, — коротко кинув він. 

— Дякую за комплімент, — я намагалася перевести все в жарт. — Хоча це, мабуть, не сміливість, а просто азарт. Хочу подивитися, як ти будеш виконувати це завдання сам. 

— Але ж ти допоможеш мені, якщо я почну тонути в термінах? — він підморгнув. — Ми ж напарники. 

— Подивимось. Але я в тебе вірю. Ти довів, що вмієш не тільки голи забивати, а й головою думати.

Павло розсміявся — щиро й голосно, так, що звук відбився від високих стелажів. 

— О, дякую за визнання моїх скромних інтелектуальних здібностей! 

— Звертайся.

Всім гарного дня та мирного неба. Бережіть себе та рідних.