Отже, вирішила першою дописати "Дотик Півночі", бо там менше глав і тоді одразу перейти до "Смачної Магії".

Вони вийшли надвір. Ясне небо щільно вкрито майже крижаними зорями. Повітря крихке наче край ополонки. Дерева тихенько дзвенять. Зимова симфонія лісу на кришталевих дзвіночках. Пугукнув сич, десь здалеку почулася сумна вовча пісня. Моторошно. Наче та смерть підкралася на пухнастих лапах так близенько, що дихає у спину. От її холодні пальці торкнулися щоки відьмака, а чорні, наче безодня, очі зазирнули у самісіньку душу й спитали: «Страшно? А ти не бійся, ходім зі мною, я покажу тобі шлях до Садиби Трибожця. Ти ж цього прагнеш?»

У сараї заіржала та зафоркала Сіль. Фрін тільки всміхнувся краєчками губ – жива душа, яка радіє йому. А є ще Василинка із Ладусею. Його. На все його відьмаче життя. Чекають на нього, читають замовляння. Його одвічна сила і слабкість водночас. Його сенс. Його любов і найцінніший скарб. Він одного разу втратив його. Тепер нікому не дозволить це зробити. Сам загине, а вони мають жити.