Вітаю, мої солоденькі!

Дісталися мої руки і до першої книги — нарешті знайшовся час змінити обкладинку.

Знаю, що ця історія не ідеальна, але вона має для мене величезне значення.

Адже саме історія Іріс відкрила для мене цей новий світ та інші сюжети.

***

І трохи спойлерів

***

— Ваш дідусь вам не розповів? — я тримала спокійний, навіть зухвалий тон.

— Він був досить… мовчазним, — його погляд не відривався від мене.

Між нами зависла мовчазна пауза.

— Краще перейдімо до справи. Я хочу, щоб ви залишили мене й мої землі в спокої. Усе, що ви не збиралися робити, це нічого не змінить. Ви ж добре вивчили цю частину історії і знаєте, що не існує жодного способу позбутися прокляття. Драконівський вогонь випалить усе, залишив тільки чорну землю. Але на цьому попелі вже з першими променями ви знову побачите незмінний сірий пейзаж.

Деметрус невимушено підняв чашку зі столу і зробив довгий ковток.

— Але ж ви зараз тут, — він зі стукотом відставив фарфоровий посуд. — А значить, що це щось змінює.

Саме це мене лякало в ньому: він мене не боявся і відчував себе абсолютним господарем становища. Він вірить у свою здатність впливати на ситуацію, де інші зазнали поразки. І він був правий — я б не прийшла до нього, якби це мене не чіпляло аж до живого.

— У мене є зовсім інша пропозиція, — голос його ковзнув, як шовк по лезу. — Я не чіпатиму вашого гнилого болота, якщо ті потвори не будуть заходити на терени королівства. Але й це ще не все. Як заставу, ви мусите відвідувати замок рік як мій гість. І, звісно, розважати мене.

Король ледь помітно усміхнувся ширше, підняв чашку, і зробив наступний ковток.

— А якщо я не погоджуюсь на такі умови? — запитала я, намагаючись приховати внутрішнє тремтіння.

— Мені доведеться спалити ваше болото, — байдуже відповів він. — І мені справді вистачить ресурсів, щоб робити це по кілька разів на день.

Не впевнена, чи блефує він, чи ні. Це така мерзота, що він, ймовірно, дотримає свого слова і з насолодою буде дивитися на фіолетовий вогонь щодня. Але чи дотримається він своєї частини угоди, якщо я погоджусь?

Мені потрібен час. Більше часу. Який потрібен і йому. Але для чого? Чого він хоче від мене? Щоб виставити як експонат перед своїми підданими та іншими королівствами зі словами: «Ось дивіться! Я підкорив ваш найстрашніший кошмар! Цілуйте мені ноги!»?

— Не поспішайте, Іріс. Обидва ваші рішення принесуть мені задоволення. Чаю? Чи лимонних кексів?

Хто не читав — запрошую до читання!

Королева шипів