Сьогоднішня глава — про дорогу, яка змінює більше, ніж здається.

Ми почали з тиші. Зі спокійного виїзду з міста. Каравани, магічні кораблі в небі, перша ніч у притулку для мандрівників… І стара ельфійка, яка з’явилася з темряви, щоб прошепотіти слова про героїв і про те, що темрява вже підіймається.

Іноді історія робить глибокий вдих перед тим, як ударити по серцю.

Бо фінал цієї глави — не битва. Не кров. Не небезпека.

А повернення додому.

Шізу вперше бачить місце, яке може назвати притулком. Великий маєток біля річки, дитячий сміх, кам’яний паркан, що захищає, а не ув’язнює. І серед цього — її брат, який біжить їй назустріч. А потім — батьки, яких вона вже не сподівалася побачити.

Це глава про сльози радості. Про обійми, що ламають внутрішні стіни. Про надію, яка виявилася сильнішою за роки темряви.

І ще — про Торвела.

Бо інколи справжній герой не той, хто голосно проголошує свою місію, а той, хто мовчки знаходить і звільняє тих, кого світ списав. Той, хто робить правильне, навіть якщо ніхто не бачить.

Пророцтво прозвучало біля вогнища. Але, можливо, герої вже почали свій шлях задовго до цього.

Дякую всім, хто читає й проходить цю дорогу разом зі мною. Попереду — більше відповідей… і більше запитань.

Темрява підіймається.

Але світло вже не саме.