Підміна?

Щось не так! Занадто м’яка шкіра, інший вигин, а головне — я не відчуваю вже звичного під час торкання до Рудої поколювання в пальцях.

Різко розплющую очі й сідаю, ігноруючи зірочки перед очима та спалах болю в скронях. Поруч зі мною, згорнувшись калачиком, спить дівчина. Руда. Але не моя Руда, а Марата. Та сама дівчина, яку мені подарував принц Аріст!

— Якого Некрилатого Бога… — хриплю я, відчуваючи, як усередині закипає холодна лють.

Підміна! Руда посміла підсунути мені іншу? Вона думала, що я настільки не в собі, що не відрізню оригінал від підробки? Мої пальці стискаються в кулаки. Лють на мить витісняє похмілля. Я вже збираюся викинути самозванку з ліжка, коли у кімнату, порушуючи всі мислимі протоколи, вривається начальник стражі.

— Ваша Високосте! Пробачте за зухвалість, але біля воріт маєтку… надзвичайна ситуація.

— Якщо це не початок війни, Карте, я особисто згодую тебе іссіміорам, — гарчу я, накидаючи шовковий халат і навіть не дивлячись на Марату, яка прокинулася та перелякано стиснулася в клубок.

— Майже, пане. Приїхав Галланас із Роду Степових Переслідувачів. З озброєним супроводом. Він стверджує, що у вашому володінні перебуває його донька Марата, яка втекла з власного весілля.