Багато… Доволі багато!

Вітаю!
Третій випуск рубрики Приховано знову присвячується оповіданню у японській тематиці. Мені дуже подобається, як безліч історичних деталей тут подаються не в чоло, а на тлі. Тому пропоную розібратися!

Чи багато історичного в цьому оповіданні?
Основні події відбуваються у тому ж світі, що й «У полоні скверни». Утім, у них різний часовий проміжок. У цьому оповіданні зло ще не перемогло, або ж його уже перемогли і повернули баланс… Поки залишу це таємницею. Якщо вам цікаво, про що саме я розповідаю в блозі присвяченому «У полоні скверни», то надаю посилання.

Повторюся, що це також фентезі, тому очікувати від роботи безперечної відповідності історичним рамкам не варто.

Які факти приховані в цьому оповіданні?
Наша героїня геть не проста панянка не лише тому що вона надто розпусна на тлі суворого японського суспільства, а й тому що її батько імператор. Кров керівного роду, яка тече у ній, дозволяє Масако спілкуватися з Аматерасу — головною богинею серед усіх камі — божественних створінь — і покровителькою керівного роду. Спілкування, що цікаво, відбувається зазвичай саме через сни, як на прикладі легенди про імператора Джімму (711–585 рр. до н.е.), де Аматерасу повідомляє, що надішле на допомогу Ятаґарасу — свого помічника трилапого ворона.

У творі зазначається, що вона монахиня. Здавна в правлячого роду побутує традиція надсилати доньок у святилище Ісе-джінґу для служіння головному храмовому божеству — Аматерасу. Походить вона від двох імператорів — Суйніна (68 р. до н.е. – 70 р.) і Тему (673–686 рр.). Перший це легендарний випадок, а другий підтверджений історично. Така традиція зародилася не в колі імператорської родини. У нас є певні підстави вважати, що на той момент, коли Ямато — перше державне утворення, назване на честь керівного роду, — прибуло на територію Ісе, де й побудували святилище, уже побутували перші сайо — доньки правителів, які стали монахинями. Ось так відбувалася асиміляція та присвоєння чогось чужого собі в історичних процесах.

Окрім еротичної — головної — лінії, в оповіданні описана інша. Аматерасу відправляє Масако в подорож у Наніву — сучасна Осака — та просить її передати послання триєдиному богу Суміное, який ігнорує накази. Особливість цього бога в тому, що насправді він складається з трьох божеств, які разом відповідають за море, мореплавство і поезію. Далі Масако вдається поспілкуватися з кожним і стати свідкинею суперечок богів.
У чому ж прихована суть невдоволення Суміное? Попри наявність головної богині японці у першу чергу поклонялися саме своїм місцевим божествам. Часом ці місцеві ставали клановими божествами, досі захищаючи свою територію, але здобуваючи вищий статус. Деякі божества, як Суміное, здобували й народне визнання через міти чи корисність. Так ми спостерігаємо за особливістю японської думки, де, безперечно, важливе благополуччя країни й імператора, але найголовнішим усе ж залишається добробут навколо власного дому. Тому Суміное так відчайдушно захищає свою Наніву.
Випадок Аматерасу взагалі доволі унікальний. Вона не лише покровителька керівного роду, але й богиня сонця — світила, яке єдине для всіх, що фактично робить її верховною серед інших камі.

Гадаю, що у висновках тут небагато скажеш. Мені надзвичайно подобається імплементовувати історичні знання, а тут це вдалося доволі добре. Ще оповідання наділене й іншими дрібними деталями, але цей блог перетвориться на наукову статтю, якщо я почну перелічувати їх усіх.
А ви все ж вирішили почитати оповідання? У такому випадку змушений попередити, що не всі слова транслітеровані там правильно. Знову ж таки писав я його давно, коли ще не все досконало знав. Буду вірити, що в майбутньому знайду час виправити це.

Діліться своїми думками. Якщо у вас залишилися питання, то обов’язково ставте їх! Зустрінемося в сяйві старих та нових історій☀️
Дякую за увагу?